Київський університет в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму (1933-1941 рр.)

Київський університет входив до чільної трійки найкращих вищих навчальних закладів СРСР, а його вихованці посіли провідні місця в наукових установах і на великих промислових підприємствах країни. За період 1933-41 рр. кількість студентів КДУ збільшилась втричі й становила майже 4000 чоловік. Кількість представників професорсько-викладацького складу й адмінтехперсоналу університету в цей час складала приблизно 350 осіб.

Успіхи КДУ відбувались на фоні розгортання політичних репресій, які не обминули й Київський університет, нанесли йому та багатьом його діячам непоправної шкоди. В 1930-і рр. у системі вищої школи УРСР сталися зміни, зумовлені суспільно-політичними процесами, що розгорталися в країні. Процес ідеологізації освіти в 1930-і рр. в УРСР поглиблювався.

Життя та діяльність представників професорсько-викладацького складу проходили в умовах наступу влади на інтелігенцію. Встановлення тотального контролю над вищою школою супроводжувалося винищенням найкращих її представників. Тих, хто відмовлявся засудити свої “помилки”, опинялись у центрі викривальних кампаній, були звільнені з посад, а згодом знищені фізично.

В 1933-41 рр. більшість діячів КДУ зазнали політичних репресій і переслідувань, що стало причиною занепаду цілих наукових напрямків, які розроблялися в університеті, зокрема, історії України, української літератури (дожовтневий період), славістики, філософії тощо.

Задекларована КДУ справа виховання фахівців, відданих справі побудови соціалізму, в практичній площині реалізовувалась через посилення ідеологічного тиску. Організація суспільно-політичної роботи студентського колективу КДУ була покладена на “трикутники” академічних груп, курсів і факультетів (парторг, профорг і староста). Студентам було надано право брати активну участь у роботі кафедр, тим самим, під суворий контроль було поставлено професорсько-викладацькі кадри.

Студенти були ініціаторами численних ідеологічних кампаній у КДУ. Жертвами подібних заходів були як їх товариші по студентській корпорації, так і представники професорсько-викладацького складу. Точної кількості студентів КДУ 1933-41 рр., постраждалих внаслідок репресій влади, нажаль, не встановлено, але можна впевнено говорити, що так чи інакше, значна частина представників студентського колективу університету зазнала переслідувань (виключення з університету, лав ЛКСМУ та КП(б)У, арешт або засудження).

В кін. 1930-х рр. Київський університет було перетворено на справжній радянський вищий учбовий заклад, з уніфікованою системою викладання, слухняною професурою та вірним справі побудові соціалістичного будівництва студентством.

У третьому розділі „ Політичні репресії в Київському університеті” досліджуються особливості стратегії та тактики владних структур, щодо розгортання політичних репресій проти представників особового складу КДУ; розглядаються етапи та хронологія поширення терору.

Політичні репресії були прикметною особливістю розвитку радянського суспільства. Серед інших, жертвами терору ставали викладачі, аспіранти, студенти й інші співробітники Київського університету. Репресії проти діячів КДУ 1930-х рр. стали продовженням політики винищення української інтелігенції.

Важливим аспектом репресивної політики радянської влади в УРСР був її антиукраїнський характер. В кін. 1930-і політичні репресії, обґрунтовані необхідністю виправлення помилок у так званому національному питанні, поширились на всі владні інституції та державні установи – від РНК УСРР до звичайної школи.

На підставі аналізу комплексу репресивних заходів радянської влади, що були спрямовані проти представників КДУ, постає спланований механізм репресій. Розгортання терору проти діячів університетської вищої школи мало безпосередній зв‘язок із масовими чистками в УРСР. Механізм репресій мав спланований характер. Інструкції про створення та наступний розгром фіктивних контрреволюційних організацій були чіткими, а самі ці організації, за задумом слідчих та їх керівництва, мали чітку, структуровану ієрархію.

Активний тиск з боку влади на вищу школу розпочався ще в 1920-і рр. (серед учасників міфічних, сфабрикованих організацій, таких як “КОЦД”, “СВУ”, „СУМ” та інших було чимало осіб, пов‘язаних з Київським університетом), але саме в 1930-х рр. він набув тотального характеру. Вже в перші місяці по відновленню університет опинився у центрі розгортання політичних репресій (чистка партії в КДУ в 1933 р., як частина загально радянської кампанії).

Після вбивства Кірова С.М. процес політичних репресій активізується. В Київському університеті поглиблюється атмосфера недовіри та підозр. Нова хвиля репресій розгортається в 1935-36 рр., коли в КДУ та взагалі в СРСР розпочинаються нові повномасштабні гоніння проти троцькістів, що ніби-то зблокувалися з українськими націоналістами. Репресії та переслідування не могли не торкнутися й студентства. Навесні 1935 р. відбулась масова чистка студентського складу КДУ від так званих троцькістсько-націоналістичних елементів.

Політичні репресії, що розгорнулись в УРСР у 1937 р., вилились у тотальне знищення вищих партійних, урядових, партійних, господарських, наукових, культурних установ республіки та загибель їх діячів. Жертвами терору судилося стати багатьом студентам, викладачам і співробітникам університетської вищої школи.

Масштабні політичні репресії не обмежились лише 1937 р., у наступному 1938 р. терор набув нового імпульсу. Його ініціаторами в УРСР виступили новопризначені керівники республіки – перший секретар ЦК КП(б)У Хрущов М.С. та нарком внутрішніх справ УРСР Успенський О.І.

В січні 1938 р. в Київському університеті розпочинається чергова кампанія, безпосереднім приводом якої стала Постанова січневого пленуму ЦК ВКП(б) „Про помилки партійних організацій при виключенні комуністів з партії, про формально-бюрократичне ставлення до апеляцій виключених з ВКП(б) і про заходи по усуненню цих хиб” Згадана Постанова фактично списувала масштабний терор 1937 р. на „перегини на