Лікарські рослини які містять флаваноїди та прості феноли

4 – дрібні безбарвні або ясно-бурі залозки, що складаються з 2-4 клітин;

5 – пучкові волоски по краю пластинки і по жилці з нижнього боку листка;

6 – друзи кальцію оксалату в мезофілі;

7 – схизогенні вмістища з бурим вмістом, занурені в паренхіму.

 

 

Кровоспинна, мяка послаблююча дія.

Галенові препарати гірчака мають кровоспинну, знеболюючу, протизапальну, заспокійливу й антисептичну властивості. Кровоспинна дія у них поєднується зі здатністю стимулювати скорочення м'язів матки подібно до такої здатності ріжків, але у препаратів Гірчака перцевого ця властивість виявляється значно слабше. 

 

 

Фармакологічні властивості перцевого гірчаку були відомі ще в давнину. Вже тоді препарати з цієї рослини застосовували як розм'якшувальний засіб у формікатаплазми (припарки) при гноячкових шкірних хворобах як засіб, що

очищає рани й тамує біль. засобом. Його застосовували зовнішньо у вищезазначених випадках та для сидячих ванн при сверблячці, яку спричинює геморой, і всередину – як сильний кровоспинний і знеболювальний засіб при маткових, надмірних місячних і гемороїдальних кровотечах, а також як заспокійливий засіб при нервових хворобах.

У свіжому вигляді листки перцевого гірчаку (подавлені) замінюють у народній медицині гірчичник; їх прикладають, наприклад, до потилиці при нежитю або головному болю як витяжний засіб; з тією самою метою їх застосовують і при зубному болю для полоскання.

Протипоказано вживати препарати Гірчака перцевого при гломерулонефриті.

 

 

Анестезол – комплексний Антигемороїдальні препарат. До складу препарату входять чотири активних компоненти – бензокаин, вісмуту субгалат, цинку оксид та ментол. Препарат має виражену місцевоанестезуючу, протизапальну і в'яжучу дію. У пацієнтів з гемороєм і тріщинами прямої кишки препарат сприяє усуненню больового синдрому і зниження інтенсивності запального процесу. Крім того, препарат прискорює регенерацію тканин і полегшує дефекацію. Фармакокінетика препарату не вивчена.

Таблетки приймають внутрішньо, по 1 таблетці 3-4 рази на день. Розчин для ін'єкцій При гострому генерализованном ФІБРИНОЛІТИЧНОЇ кровотечі в / в – 50-100 мг або в / м – 100 мг. Можливо інфузійне введення (100 мг / год) з фізіологічним розчином натрію хлориду або глюкози. Для переривання фібринолітичної терапії (стрептокіназа, урокіназа) 50 мг вводять. При розвитку синдрому коагулопатії споживання як доповнення до лікування гепарином вводять в / в 50-100 мг.

Інструкція настоянки, виготовлена з водяного перцю передбачає призначення препарату у багатьох випадках: рясні і хворобливі менструації; маткові кровотечі; гіпотонія матки; атонія матки; скорочує матку в післяпологовий період; допомагає при післяпологових кровотечах; при гемороїдальних кровотечах.

Виходячи з інструкції, настоянка з водяного перцю приймається внутрішньо 3 рази на день за 30 або 40 крапель (столова ложка). 

 Лікарські рослини та сировина, що містять фенольні сполуки, прості феноли та їх глікозиди

Фенольні сполуки – це низько- і високомолекулярні ароматичні сполуки, генетично зв’язані між собою, молекули яких містять один або кілька гідроксилів, безпосередньо сполучені з атомами вуглецю бензольного ядра.

За кількістю ОН-груп розрізняють одноатомні (сам фенол), двоатомні (пірокатехін, гідрохінон), триатомні (пірогалол, флороглюцин) та інші фенольні сполуки.

Прості феноли у вільному стані в рослинах зустрічаються рідко. Вони або зв’язані (ефіри чи глікозиди), або є структурними одиницями складних біологічно активних сполук, таких як кумарини, хромони, ксантони, антраценпохідні, флавоноїди, лігнани, а також продукти їх взаємоконденсації та полімеризації (дубильні речовини, лігніни тощо).

Фенольні сполуки дуже поширені в рослинному світі. За будовою вуглецевого скелету їх ділять на ряд груп. Природні глікозиди, в яких агліконами виступають прості феноли, ди- або тримери, мають назву фенологлікозиди.

Прості феноли і їх глікозиди – сполуки, молекули яких мають бензольне ядро з однією або кількома гідроксильними групами та іншими радикалами.

Їх поділяють на основні підгрупи: гідроксибензоли, фенолокислоти, ацетофенони і фенілоцтові кислоти, гідроксикоричні кислоти, флороглюциди та інші.

Гідроксибензоли (С6) – це одно-, дво-, триатомні феноли.

Серед гідроксибензолів найбільш поширений гідрохінон. Він міститься в рослинах родин Вересових, Розових, Айстрових тощо.

Фенолокислоти (С6-С1) ділять на два класи: похідні n-гідроксибензойної та о-гідроксибензойної кислот. Вони дуже розповсюджені в рослинному світі у вільному стані або у вигляді ефірів. До найбільш поширених фенолокислот належать галова кислота та її похідні.

Ацетофенони і фенілоцтові кислоти (С6 -С2) – це сполуки, притаманні лише певним родинам рослин.

Так, 4-гідроксіацетофенон міститься у різних видах роду Верба, піонол – у рослинах роду Півонія; а в коренях кульбаби накопичуються фенілоцтова і 4-гідроксифенілоцтова кислоти.

Гідроксикоричні кислоти (С6-С3) представлені у вільному стані, а також як ацильні залишки різних груп біологічно активних речовин.

Одну або декілька з наведених кислот містить у різних поєднаннях практично кожна вища рослина.

Флороглюциди – це похідні флороглюцину. В дріоптерисі чоловічому вони зустрічаються у вигляді мономерів. Їх поділяють на похідні бутирилфлороглюцину й бутирилметилфлороглюцину і їх метоксильовані сполуки та філіцинову кислоту:

Гіркоти хмелю (ацилфлороглюциди) складаються із двох груп α- і β- гірких кислот. Основним представником α-гірких кислот є гумулон, а групи β-гірких кислот – лупулон.

У дріоптерисі накопичуються флороглюциди і складнішої будови. В них мономери зв’язані -СН2- групою в ди-, три- і тетрамери.