Макроекономічна нестабільність

по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.

Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.

Але циклічність – не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.

Економічний (діловий) цикл – регулярні коливання рівня виробництва, зайнятості та доходу, що тривають звичайно від 2 до 10 років. Причинами є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення основного капіталу тощо. Економічний розвиток завжди пов'язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх показників економічної динаміки. Найбільш яскравими проявами нестабільності виступають інфляція (підвищення рівня цін, знецінення національної валюти) і безробіття (низький рівень виробництва та зайнятості).

Схематично сучасний діловий цикл можна зобразити таким чином:

 

Рис. 1. 3. Схема сучасного ділового циклу.

 

Як видно із рис. 1. 3., у сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а є лише дві: спад і піднесення.

Точки В, Р, М – пікові точки;

Точки Д, К, Р – нижчі точки (дно).

Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від пікової точки і закінчується крайньою нижньою точкою (дном). Відрізки ВД, РК та МР на рис. 1. 3 відображають рецесію, а відрізки АВ, ДБ, КМ – розширення виробництва. [2, c. 400-401].

Отже, економічний цикл – це постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. У будь-якій країні можна спостерігати постійне коливання темпів зростання навколо певного середнього рівня. Якщо подивитися на параметри економічного розвитку будь-якої країни можна побачити, що вони чітко укладалися в періодичну криву (з періодом 10-20 років) : зростання – перегрів – криза – депресія – знову зростання. При цьому зростання завжди супроводжувалося незначною інфляцією, що збільшувалася у фазі перегріву, а депресія викликала малозначущу дефляцію.

Безробіття також є дуже важливою проблемою для України, незважаючи на те, що за останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується.

Першочерговою проблемою, яку має розв'язати український уряд, є зниження рівня інфляції. Зниження рівня інфляції має забезпечити подальше економічне зростання в Україні, а також необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання.

 

 

 

Зміна форм власності, становлення ринкових відносин супроводжується суттєвими соціально -економічними витратами для суспільства, що проявляється у виникненні і збереженні впродовж значного часу в перехідній економіці макроекономічної нерівноваги. Суть такої нерівноваги – відхилення від сталого (нормального) стану системи.

Нормальний стан ринкової економіки – співпадання (рівновага) сукупного попиту і сукупної пропозиції. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці, перш за все, це наслідок планової економіки, для якої характерною є хронічна макронерівновага, що проявляється в хронічному дефіциті. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці – не тимчасове, а постійне явище, закономірність перехідної економіки. Ця закономірність обумовлена, з одного боку, зламом виробничої і економічної структури суспільства, а з іншого – становленням ринкового механізму з його проблемами і протиріччями.  Структурні зміни у виробництві, проявляються у витиснені “зайвого” виробництва, непотрібної продукції, що обумовлює спад виробництва. Лібералізація цін в умовах скорочення виробництва і часом вимушена м'яка кредитно-грошова політика породжує інфляцію. Скорочення виробництва і впровадження в господарство ринкових принципів сприяє появі і зростанню безробіття. Як наслідок, лібералізація цін в атмосфері інфляції і зростаюче безробіття призводить до суттєвого зниження рівня життя більшості населення.  Головною причиною скорочення виробництва в перехідній економіці є не циклічна криза, а трансформаційний спад. Основні чинники, що його породжують, тісно пов'язані з характером змін, які відбуваються в економіці.  По-перше, це перехід від ресурсообмеженої до попитообмеженої системи, що означає корінні зміни в цілях діяльності кожного виробника. Замість виробництва заради виробництва повинно прийти виробництво для задоволення потреб (попиту).

По-друге, вертикальна система зв'язків, основана на наказах і їх виконанні, замінюється горизонтальною – відношеннями між самостійними підприємствами.

По-третє, зникає державна підтримка виробників. З'являються жорсткі бюджетні обмеження. Все це зумовлює масові банкрутства підприємств.  Трансформаційний спад є характерним для всіх пострадянських країн Центральної і Східної Європи, але особливо сильно він проявився Україні. Обсяг ВВП за 1991-2001 рр. скоротився майже на 60%. Поряд з об'єктивними причинами такого різкого падіння слід відзначити і суб'єктивні. Перш за все, це майже повна відстороненість держави від трансформаційного процесу. В перехідній економіці роль держави повинна бути значною. По-перше, держава повинна керувати процесами лібералізації цін, зовнішньоекономічної лібералізації, формувати інститути ринкової