Макроекономіка як наука

Політика контролю заробітної плати та цін називається політикою регулювання доходів. Така політика найчастіше проводиться в умовах високого рівня інфляції, коли «заморожуються» на деякий час і ціни на товари, і зростання заробітної плати. Політика регулювання доходів є найсуперечливішою з усіх інших видів макроекономічної політики. Багато економістів розчаровані в політиці, зарплата – ціна і вважають її просто неефективною і навіть шкідливою, бо втручання у функціонування вільного ринку сковує динаміку відносин цін і нездатне зменшувати інфляцію.

Контроль над цінами перешкоджає їх зміні, що необхідно для ефективного розподілу ресурсів. Наприклад, контроль за квартплатою сприяє створенню стійкого дефіциту житлових площ. В умовах низької квартплати інвестори не схильні будувати нові будинки, а вкладення у ремонтні роботи виявляються невигідними. Річ у тім, що контроль за квартплатою не дозволяє їй збільшуватись і, таким чином, сигналізувати про прибутковість перерозподілу ресурсів на користь житлового будівництва.

Зовнішньоекономічна політика. Найголовніші інструменти цієї політики поділяються на дві групи:

торговельна політика, що включає мита, квоти, ліцензії та інші складові, які обмежують або стимулюють імпорт-експорт;

2) управління валютним ринком. Існують плаваючі та фіксовані валютні курси. Плаваючі – встановлення валютного курсу виключно з допомогою попиту і пропозиції валют. Фіксовані – щодо інших валют. Більш детально про інструменти зовнішньоекономічної політики, встановлення валютного курсу, мова йде у наступних темах.

Уряд будь-якої економічно розвинутої країни повинен володіти інструментами макроекономічної політики, чітко уявити її цілі і наслідки. Особливо це стосується країн, у яких здійснюється формування ринкової системи, в тому числі і в Україні. У цих країнах часто можна бачити намагання уряду керувати економічними процесами «ручними» методами. Як правило, таке втручання в економіку приводить до негативних результатів.

 

 

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва. Однак, починаючи з 1825 року (перша економічна криза в Англії) циклічні коливання стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку наступної називається циклом. Усім циклам притаманні певні загальні риси, передусім, однакова послідовність у зміні фаз циклів. Як правило, ця послідовність наступна: криза → депресія → пожвавлення → піднесення (рис. 1).

 

 

На осі абсцис позначено час (t), на осі ординат – реальний ВВП (F). Лінія Т, яку прийнято називати трендом (trend – тенденція) відображає динаміку реального ВВП. Лінія тренда будується таким чином, що згладжуються коливання реального ВВП на довгостроковому відрізку часу. На графіку показані також фактичні коливання реального ВВП у короткостроковому періоді: лінія АВ – криза, депресія – відрізки ВВ1 і DD1, пожвавлення – лінія В1С, піднесення – СА1. Відстані між точками АА1 і ВD показують тривалість циклу.

Така класифікація фаз циклу (рис. 1) є традиційною або класичною. Однак, у сучасних західних підручниках, перш за все американських авторів, існує й інший підхід. Вони дають класифікацію фаз циклу, виділяючи тільки понижуючу (рецесія) і підвищуючу (піднесення) фази у рамках одного циклу.

Вихідною фазою циклу є криза. Ця фаза характеризується перш за все надвиробнитцвом товарів, скороченням кредитних ресурсів та підвищенням позичкового відсотка. Це зумовлює зменшення доходів та падіння обсягів виробництва, зростання банківської заборгованості. Внаслідок впливу зазначених чинників зростає безробіття, яке набуває масового характеру. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на окремий товар, або в окремій галузі, тим, що вона виникає як загальне надвиробництво, що охоплює усю господарську систему країни. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, доки не буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції. Після цього кризове падіння припиняється і економічна система входить у фазу депресії.

Після першої економічної кризи в Англії (1925 р.), циклічний характер розвитку капіталістичної економіки супроводжується постійними спадами. Криза 1857 р. була першою світовою циклічною кризою. Потім сталися кризи 1873, 1882, 1890 рр. Найбільш нищівною була криза 1900-1901 рр., яка розпочалася майже одночасно в Росії і США, найбільш негативно вплинула на металургійну промисловість. Грандіозною була світова економічна криза 1929-1933 рр., яка привела до різкого падіння цін, скорочення прибутків, знецінення валют, безробіття, яких ще не знала економіка найбільш розвинутих капіталістичних країн. У другій половині ХХ ст. економічних криз рівня 1929-1933 рр. у капіталістичному світі не було.

Фаза депресії настає після кризи. Її характерними особливостями є те, що припиняється падіння виробництва, але і відсутнє його зростання. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення купівельної спроможності населення. Рух капіталу дещо активізується. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш переспективні сфери застосування. Зберігається високий рівень безробіття, але падіння цін припиняється. Депресія