Макроекономіка як наука

Регулююча функція податків полягає в наступному:

Установлення і зміна системи оподаткування.

Визначення податкових ставок, їх диференціація.

Надання податкових пільг – звільнення від податків частини прибутків і капіталу з умовою їх цільового використання у відповідності до завдань державної економічної політики.

Система оподаткування складається з двох великих підсистем: оподаткування доходів громадян (фізичні особи) і оподаткування прибутку (доходів) юридичних осіб (підприємств, об'єднань, організацій). Ці підсистеми, як свідчить світова практика, повинні бути тісно взаємопов'язані і взаємозалежні, зміна ставок умов оподаткування і пільг в одній із них повинна призводити до перегляду іншої. У різних країнах різний розмір податків. Він визначається моделлю розвитку економіки, а також співвідношенням тих, хто працює, і тих, хто не працює, обсягом безоплатних послуг, витрат на оборону тощо.

Податкова система у ринковій економіці включає в себе такий важливий елемент, як підсистема податкових органів (податкова інспекція, податковий слідчий апарат, незалежна комісія з контролю діяльності податкової інспекції). Підприємства зобов'язані подавати до інспекції декларації про доходи, баланси та інші документи. Окремі громадяни також подають декларації раз на рік – кожен має ретельно вести реєстр своїх доходів.

Податки виступають важливим регулюючим інструментом в системі ринкового господарства. Вони функціонально пов'язані з фінансами і державним бюджетом. Зміна структури податків впливає на фінансові й бюджетні відносини в суспільстві. Уряд будь-якої економічно розвинутої країни повинен володіти інструментами макроекономічної політики (фінанси, бюджет, податки і т. д.), чітко уявляти її цілі й наслідки.

 

 

Класична теорія макроекономічної рівноваги.

Споживання і збереження в масштабах національної економіки: кейнсіанський аналіз.

Інвестиції і збереження: проблема рівноваги. Модель «IS» (інвестиції – збереження).

Мультиплікатор в ринковій системі господарства.

Парадокс ощадливості. Похідні інвестиції.

КЛАСИЧНА ТЕОРІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

Дуже важливим методом дослідження економічної теорії є метод зрівноваженого аналізу. Цей принцип виступав як постулат при рівності попиту і пропозиції на окремому товарному ринку, на сукупних товарних ринках, на взаємопов'язаних між собою ринках – товарів, праці, капіталу.

Ефективне виробництво для кожного суспільства передбачає рівновагу між доходами і витратами суспільства. Це своєрідне вираження рівноваги між сукупною пропозицією і сукупним попитом. При цьому найважливішим питанням є вияснення наступної обставини: чи володіє ринковий механізм здатністю забезпечити рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції при повній зайнятості? Класична, а також неокласична теорія, з одного боку, і кейнсіанська – з іншого, по різному відповідають на це запитання. У лекції при аналізі різних моделей макроекономічної рівноваги особлива увага буде звернута на відмінність підходів кейнсіанської і неокласичної школи до цієї проблеми.

І ще одне зауваження. І теорія Дж. Кейнса і сучасна неокласична школа підкреслюють величезне значення психологічних факторів в економіці («схильність», «перевага», «очікування», «прагнення» і т. ін.).

Формально ніхто з представників класиків (Д. Рікардо, А. Сміт, А. Маршал і інші) не оперували макроекономічними категоріями. Для цих економістів був характерним мікроекономічний аналіз, однак, в їх поглядах і підходах досить визначено прослідковуються чіткі уявлення про функціонування ринкової системи досконалої конкуренції в цілому.

Представники класичного напрямку розглядували модель загальноекономічної рівноваги тільки в короткостроковому періоді для умов досконалої конкуренції. В основі цієї моделі лежить «закон ринків» французського економіста Жана-Батиста Сея, суть якого зводиться до наступного твердження: пропозиція товарів створює свій власний попит, або, іншими словами, вироблений обсяг продукції автоматично забезпечує дохід, рівний вартості всіх створених товарів, а отже, достатній для його повної реалізації. Це означає, що:

• метою володаря доходу є не отримання грошей як таких, а придбання різних матеріальних благ, тобто отриманий дохід витрачається повністю;
• витрачаються тільки власні грошові засоби.

Виражаючись сучасною економічною мовою, ВВП, розрахований методом сумування доданої вартості, співпадає з величиною ВВП, розрахованої методом сумування доходів. А якщо так, то ніяке перевиробництво в економіці неможливе.

Але виникає питання (сумнів) : на чому засноване твердження, що весь дохід обов'язково буде витрачено? Досить розумно передбачити, що якась частина отриманого доходу не буде витрачена його володарем і набере форму збережень, що в свою чергу викличе відповідне скорочення в обсязі сукупного попиту і приведе до скорочення зайнятості. Таке передбачення зразу ж ставить під удар справедливість закону Ж. Б. Сея, так як вилучення частини засобів із потоку «доходи-витрати» неминуче приведе до недоспоживання, а отже, до порушення існуючої рівноваги між сукупною пропозицією і створюваним нею сукупним попитом.

Розуміючи справедливість висловленого вище передбачення, представники класичного напряму розробили теорію загальноекономічної рівноваги, яка автоматично забезпечує рівність доходів і витрат при повній зайнятості і не суперечить дії закону Ж. Б. Сея. Вихідним моментом цієї теорії є аналіз таких категорій, як відсоткова ставка, заробітна плата, рівень цін у країні. Ці ключові змінні, які в уявленні класиків являються гнучкими величинами, забезпечують рівновагу на ринку капіталу, ринку праці й грошовому ринку. Відсоток зрівноважує попит і пропозицію інвестиційних засобів (рис. 1).Q

 

 

r – ставка відсотка;

Q – кількість інвестиційних ресурсів;

Д – попит на інвестиційні ресурси;

S – пропозиція інвестиційних ресурсів;

rо – рівень відсотка, який забезпечує рівність обсягів попиту і пропозиції на інвестиційні ресурси;

r1 і r 2 – відхилення від рівності.

При рівні відсотка r1 утворюється надлишок інвестиційних ресурсів і ринковий механізм через конкуренцію між бажаючими запропонувати ці ресурси знижує відсоткову ставку з r1 до rо. По тій же схемі здійснюється зростання відсоткової ставки з рівня r2 до rо. Тільки у цьому випадку утворюється конкуренція між бажаючими придбати інвестиційні ресурси. Якщо бажаючих їх придбати по r2 більше, ніж бажаючих за цією ставкою запропонувати, то згідно з законом попиту r2 буде рухатись у напрямі rо.

Гнучка заробітна плата зрівноважує попит і пропозицію на ринку праці, так що скільки-небудь тривале існування вимушеного безробіття просто неможливе. Вплив заробітної плати на рівновагу на ринку праці здійснюється за тією же методикою, що і на ринку капітала. Гнучкі ціни забезпечують «очищення» ринку від пропозиції, так що тривале перевиробництво також виявляється неможливим. Якщо попит на товар недостатній, ціна на нього понижується до тих пір, поки не буде здійснена купівля-продаж. Збільшення грошової маси в обігу нічого не змінює в реальному потоці товарів і послуг, роблячи лише вплив на номінальні вартісні величини.

Таким чином, ринковий механізм у теорії класиків сам здатний виправляти дисбаланси, які виникають у масштабах національної економіки і втручання держави виявляється непотрібним. А раз так, то може здатися що навряд чи можливо розглядати класичну теорію як аналітичну базу макроекономічної політики держави. Однак, такий висновок був би поспішним. Адже принцип невтручання держави – це також макроекономічна політика, і рекомендації сучасних економістів-прихильників неокласичного напрямку базуються на висновках класичної школи.

У кінці 1920-х початку 1930-х років економіка капіталістичних країн зіштовхнулася зі стійким і надзвичайно тривалим станом макроекономічної нерівноваги, відомим під назвою Велика депресія. Класична теорія у тому вигляді, як вона сформувалась більше 100 років тому, до початку 1930-рр. виявилась неспроможною пояснити кризові процеси. Це прагнув зробити Джон Мейнард Кейнс у своїй знаменитій праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936р.).

 

 

Одна з найбільш відомих і визнаних шкіл економічної теорії, яка запропонувала свої рецепти регулювання економіки, нерозривно пов'язана з ім'ям і працями англійського економіста Дж. Кейнса. Цей вчений виступив з критикою закона Ж. Б. Сея, який стверджував, що сукупний попит незмінно дорівнює сукупній пропозиції. Дж. Кейнс вважав, що ціни змінюються не так швидко і не встигають зрівноважити попит і пропозицію. Тому необхідне втручання держави. Він перевернув попередню формулу: не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. На відміну від класичної і неокласичної шкіл Дж. Кейнс вважав, що заробітна плата, відсоток і ціни не володіють досконалою гнучкістю.

У кейнсіанській моделі сукупні витрати суспільства складаються з 4-х компонентів:

• особисте споживання;
• інвестиційне споживання;
• державні витрати;
• чистий експорт.

При аналізі особистого споживання важливо дослідити роль об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на загальну кількість ресурсів, які витрачаються суспільством на споживання. Загальний обсяг споживання, як правило, залежить від загального обсягу доходу. А поскільки збереження є тією частиною доходу, яка не споживається, то дохід після сплати податків є основним фактором, який визначає особисте збереження. Дохід після сплати податків (чистий дохід) мінус споживання дорівнює збереженням:

Y = С+S або Y – С= S;

Y – чистий дохід;

С – споживання;

S – збереження.

Роль психологічного фактору, який впливає на споживання Дж. Кейнсом визначається так: «Основний психологічний закон… полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією мірою, якою зростає дохід». Такі висновки були зроблені на основі аналізу статистичних даних про використання зростаючих доходів населення Великобританії протягом майже 100 років. Дж. Кейнс ввів поняття середньої і граничної схильності до споживання і збереження.

Виражена у відсотках частка загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (АРС), а та частка загального доходу, яка йде на збереження, називається середньою схильністю до збереження (АРS) :

 Наприклад, рівень доходу 470 млрд грн., а споживання 450. Яким буде показник АРС і АРS?

 АРS = 4%

Співвідношення між зміною споживання і викликаною нею зміною доходу називається граничною схильністю до споживання:

 Аналогічно, частка приросту (скорочення) доходу, яка йде на збереження, називається граничною схильністю до збереження: