Макроекономіка як наука

Держава, проводячи політику перерозподілу доходів (стягуючи більш високу ставку з багатих і передаючи частину отриманих доходів із державного бюджету бідним) сприяє соціальній стабільності й створенню рівних умов для належного існування всіх громадян країни.

Таким чином, держава в ідеалі є інститутом, який доповнює і корегує ринковий механізм. Активність держави спрямовується на компенсацію неспроможності ринку забезпечити парето-ефективну економіку.

 

 

У всіх економічних системах держава регулює економіку. Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються державними установами і суспільними організаціями з метою стабілізації існуючої соціально-економічної системи.

У сучасних умовах ДРЕ є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різні завдання: це, наприклад, стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрями, форми, масштаби ДРЕ визначаються характером та гостротою економічних і соціальних проблем в тій чи іншій країні в конкретний період.

Внаслідок певних обставин найбільш розвинутий механізм ДРЕ склався в деяких країнах західної Європи (Франції, ФРН, Нідерландах, Скандинавських країнах, Австрії, Іспанії), в Японії, ряді країн Азії і Латинської Америки, що швидко розвиваються. Менш розвинуте ДРЕ в США, Канаді, Австралії, де, на відміну від Європи, не було соціально-економічних потрясінь, аналогічних наслідкам Другої світової війни, виникненню табору соціалізму, а потім його розпаду. У цих країнах приватний капітал займав домінуючі позиції. Однак і в цих країнах ДРЕ відіграє помітну роль, особливо в періоди погіршення кон'юнктури, при високих показниках безробіття й інфляції.

Особливо важлива роль ДРЕ в країнах, що розвиваються, які створюють незалежну економіку, в колишніх соціалістичних країнах, які здійснюють перехід від планового господарства на базі державної власності до ринкового господарства на базі приватної власності.

Визначаючи необхідність втручання держави в економічне життя, ми не уточнювали, які саме цілі ставить перед собою уряд. А цих цілей може бути достатньо багато.

Для вироблення оптимальної економічної політики держава повинна враховувати:

• кінцеві цілі макроекономічної політики;
• конкретні цільові показники (наприклад, рівень зайнятості й інфляції, граничний дефіцит державного бюджету і платіжного балансу і т. ін.) ;
• інструменти макроекономічної політики.

Одним із перших глибокий аналіз цілей й інструментів економічної політики держави здійснив голландський економіст Ян Тінберген (1903-1994) у своїй роботі «Теорія економічної політики» (1952р.). Я. Тінберген займався розробкою економічної політики, яка за своїми показниками є нормативною, тобто він аналізував, що повинна робити держава.

Держава має виконувати такі головні економічні функції:

• законодавче забезпечення функціонування ринкової та бюджетної систем;
• захист конкурентного середовища;
• перерозподіл національного доходу та багатства;
• вплив на перерозподіл ресурсів із метою зміни структури національного виробництва і продукту;
• контроль рівня зайнятості та інфляції;
• стимулювання економічного зростання.

Економічні функції держави реалізуються через її економічну політику. Економічна політика – це система макроекономічних цілей та засобів і методів їх досягнення. Як правило, в країнах із ринковою економікою основними цілями є досягнення певних темпів зростання ВВП, рівня зайнятості, стабільності цін і т. ін.

По відношенню один до одного цілі макроекономічної політики можуть бути:

• взаємовиключаючими: у короткостроковому періоді – це зниження податків і збільшення соціальних виплат;
• взаємодоповнюючими: зростання ВВП і помірні темпи інфляції;
• нейтральними: зростання рівня зайнятості й відповідно зниження рівня безробіття до певних меж не чинить вплив на ставки заробітної плати і, отже, не провокує інфляцію.

Я. Тінберген звертав особливу увагу на проблему визначення точних співвідношень між залежними змінними (цілями економічної політики) і незалежними змінними (інструментами економічної політики). Однією з серйозних проблем державної стабілізації економіки є лаги регулювання. Вони виникають тоді, коли між прийняттям рішень урядом і результатом, тобто ефектом від прийнятих рішень, проходить певний час (лаг). Мова йде про ефект запізнювання. Тому уряд повинен прогнозувати не тільки результати своїх макроекономічних рішень, але і час їх реального впливу на економіку.

Найважливіші лаги регулювання:

1. Лаг розпізнавання: час, який потрібний для усвідомлення проблеми регулювання. Тут важливі компетентність уряду, зворотній зв'язок із суспільством і експертами, стан макроекономічної науки. Лаг розпізнавання пов'язаний із недостатньо швидкою обробкою інформації. Так дані, які свідчать про те, що в економіці настав спад, можуть надійти до уряду від державних статистичних служб через квартал, або пізніше початку розгортання спаду.

2. Лаг вирішення: час, який проходить між усвідомленням проблеми і прийняттям конкретного рішення. Навіть після отримання урядом даних про спад в економіці, потрібен час, щоб виробити конкретні рішення для його подолання і провести певні закони через парламент. Відомо, що закони в парламенті проходять ряд читань – перше, друге, третє, – перш, ніж будуть прийняті.

3. Лаг впливу: час протягом якого ціль (об'єкт) державного регулювання починає реально змінюватись під впливом того чи іншого інструмента макроекономічної політики. Наприклад, у боротьбі з інфляцією уряд скоротив грошову масу в економіці країни. Однак, зниження темпів інфляції відбудеться не відразу, а через деякий час.

У процесі державного регулювання використовуються різні методи. Методи державного регулювання – це способи впливу держави