Макроекономіка як наука

Пряме втручання держави в економіку здійснюється за допомогою інструментів адміністративного характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання. Останні спрямовані на регулювання темпів зростання та структуру економіки, обсягів виробничого сектору економіки та ін. У цілому можна сказати, що основними є: державні бюджетні витрати, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, ліцензії, квоти, різні штрафні санкції і т. ін.

Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують діяльність суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке спонукає їх діяти в потрібному державі напряму. Держава втілює в життя свої рішення за допомогою мотивації. У даному контексті мотивація – це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів. Залежно від цілей втручання заходи економічної політики можуть бути направлені на:

• стимулювання капіталовкладень і відновлення (якщо це можливо) рівноваги між збереженнями й інвестиціями;
• забезпечення повної зайнятості;
• стимулювання експорту й імпорту товарів, капіталів і робочої сили;
• вплив на загальний рівень цін із метою його стабілізації;
• підтримка стійкого економічного зростання;
• перерозподіл доходів і деякі інші цілі.

Для проведення цих різноманітних заходів держава використовує головним чином фіскальну і кредитно-грошову політику. Фіскальна політика – це бюджетна політика. Їі можна визначити як політику, яка проводиться шляхом маніпулювання державними доходами (перш за все податками) і витратами. Кредитно-грошова політика – це політика, яка здійснюється шляхом регулювання грошової маси в обігу й удосконаленні кредитної сфери. Обидва ці напрямки державної політики тісно пов'язані один із одним. Більш детально про це мова буде йти у наступних темах даного курсу.

Вищою формою державного регулювання економіки є економічне програмування. Його завдання – комплексне використання всіх елементів ДРЕ. У міру ускладнення завдань із регулювання господарства уряди багатьох країн стали формувати короткострокові, середньострокові й довгострокові програми, ухвалювати завдання і порядок їх вирішення і створювати органи, які відповідають за виконання цих рішень, виділяти необхідні засоби і визначати порядок фінансування.

Об'єктами таких цільових програм є галузі (наприклад, сільське господарство), регіони; соціальна сфера (наприклад, соціально-економічна адаптація переселенців, їх забезпечення роботою і житлом), різні напрямки науково-технічних досліджень. Програми бувають звичайні й надзвичайні. Звичайні середньострокові загальноекономічні програми складаються, як правило, на п'ять років із щорічним коректуванням. Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, наприклад, в умовах кризи, масового безробіття, високого рівня інфляції. В інструментарії їх здійснення чільне місце займають засоби адміністративного регулювання.

Рівень розвитку державного програмування в окремих країнах різний. Практично у всіх країнах ринкової економіки здійснюються цільові програми. Одна з найдавніших цільових програм – регіонально-енергетична, розроблена для освоєння басейну р. Тенесі в США, а також програми розвитку ядерної енергетики у Франції, господарського розвитку півдня Італії. В Україні розроблені цільові програми розвитку енергетики, сільського господарства й інших галузей і сфер економіки. Наприклад, у 2005 році прийнята програма «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року».

Державне економічне програмування виявилось достатньо ефективним для вирішення багатьох господарських і соціальних завдань, однак у цієї ефективності є об'єктивні межі. В умовах ринкової економіки програмування може бути тільки індикативним, тобто носити цільовий рекомендацыйно-стимулюючий характер. Проте воно виявилось достатньо ефективним засобом вирішення господарських завдань різного рівня. Якщо державні програми часто і не реалізовувались повністю, вони все-таки забезпечували соціально-економічний розвиток у бажаному напрямку. Не менш важлива і та обставина, що програмування дозволяє комплексно використати всі засоби ДРЕ, уникнути суперечностей і неузгодженостей регулюючих заходів окремих державних установ. Економічне програмування в окремих країнах Західної Європи розвивається в напрямі все більшої взаємної координації економічної політики країн ЄС.

Особливий напрямок у ДРЕ становить вплив держави на процеси ціноутворення в економіці. Всупереч розповсюдженій думці про те, що в країнах ринкової економіки ціноутворення відбувається стихійно, в дійсності ціни виявляються об'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави. Вплив на ціни служить глобальним цілям ДРЕ, цілям кон'юнктурної і структурної політики боротьби з інфляцією, посиленням національної конкурентоспроможності на світових ринках і пом'якшенням соціальної напруги. Вплив державної економічної політики на інші об'єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесах формування цін.

Конкретні акції в галузі ціноутворення можуть мати короткострокові або навіть екстрені цілі, які можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншими цілями, але у кінцевому рахунку вони завжди служать генеральній цілі державного регулювання – оптимізації темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізації соціальної системи. Тарифи на послуги державних залізниць, пошти, телеграфу, державні монопольні ціни на «акцизні» товари (тютюнові й алкогольні вироби), продаж продовольства із державних запасів у неврожайні роки, митна політика і непряме оподаткування – ось далеко не повний перелік заходів державного регулювання цін за останні 100-150 років.

Загальна тенденція у світі така, що у силу об'єктивних причин економічна роль держави зростає. Однак, до певної межі. Надмірне втручання держави в економіку теж приводить до негативних наслідків, бо підривається дія ринкових механізмів регулювання економіки.

Тому в сучасних умовах у високорозвинутих країнах світу відбувається перехід до повної системи управління економікою. В