Методологічні основи історії світової педагогіки

 

Основні принципи побудови історії педагогіки:

1. Принцип історизму, що передбачає:

• вивчення будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і розвитку,
• розгляд педагогічних явищ стосовно конкретної історичної епохи, соціально-економічних особливостей цієї епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навчально-виховного процесу.

Багато дослідників, прагнучи «актуалізувати» свою роботу, намагаються встановити безпосередні зв'язки між явищами, фактами, поглядами віддалених від нас епох і сучасністю, проводять неправомірні історичні паралелі, затрачають час і зусилля на пошуки у педагогів минулого висловлювань, що обґрунтовують сучасні ідеї, посилаються на поняття і факти з минулого, лише зовнішньо схожі з сучасними. Зовсім ігнорується той факт, що багато термінів і понять, що зустрічаються в літературі минулих століть, при всій їх подібності на сучасні мали зовсім інше трактування і в ході історичного розвитку суттєво змінили свій зміст.

Історичний підхід до педагогічних явищ передбачає врахування низки моментів, а саме: соціально-економічні особливості епохи, що детермінує зміст, методи і організацію навчально-виховного процесу, а також напрям шляхів пошуків їх зміни, а звідси — виникнення тих чи інших педагогічних теорій і концепцій; вплив у кожну епоху успіхів загальнонаукового прогресу на концепції виховання і педагогічної теорії; еволюцію і трансформацію ідей, концепцій, теорій, понять і термінів; виділення тенденцій розвитку.

2. Принцип системності, що передбачає:

• розгляд фактів і явищ виховання і навчання в рамках всієї шкільної системи і шкільних традицій відповідної епохи;
• аналіз ідей, висловлювань, теорій педагогів минулого в рамках їх цілісних концепцій виховання;
• вивчення педагогічних систем минулого в системі конкретних соціальних відносин, політичного ладу, суспільних та ідеологічних поглядів із врахуванням боротьби між окремими їх напрямками.

3. Принцип науковості, що передбачає об'єктивність дослідника, вимагає від нього неупередженого ставлення до всіх етапів розвитку виховання, школи і педагогічної думки. В період розвитку демократії, коли дано імпульс творчому мисленню, необхідно осмислити минуле з позиції глибшого, справедливішого і чеснішого підходу до тих подій, які ми переживаємо.

4. Принцип партійності, передбачає виявлення в педагогічних ідеях і концепціях минулого відбиття класових, політичних інтересів окремих соціальних груп, завжди ставлячи питання «Кому це вигідно?».

Основні завдання історії дошкільноїпедагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;
• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;
• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;
• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Як предмет педагогічної освіти, історія дошкільної педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх вихователів, розв'язуючи такі завдання:

• ознайомлення студентів з основними шляхами та закономірностями історичного розвитку дошкільництва і педагогічної думки;
• озброєння майбутніх вихователів методомконкретно-історичного аналізу педагогічних явищ і фактів;
• ознайомлення з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;
• формування критичногоставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в роботі;
• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу педагога на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;
• розширення у студентів загальнопедагогічного кругозору.

Історія дошкільної педагогіки дає змогу зрозуміти зв'язок педагогічних явищ із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє глибше, критичніше і всебічніше оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та інтернаціоналізму.

 

Існують три основних підходи до періодизації світового історико-педагогічного процесу:

1. тематично-хронологічний – розгляд тем, які засновані на причинно-наслідкових зв’язках, в певній системі і хронологічній послідовності. Це найпоширеніший підхід, використовується у вузах.

Етапи:

• виховання в первісному суспільстві;
• виховання, школа і зародження педагогічної думки в рабовласницькому суспільстві;
• виховання, школа і педагогічна думка при феодалізмі;
• домонокапіталістичний капіталізм і т. д.

2. проблемно-хронологічний – дослідження може будуватися навколо великих проблем, наприклад:

• вчення про природовідповідність;
• проблема цілей і шляхів формування особистості.

3. формаційний підхід (найбільш масштабний, побудований на полі регіональних узагальненнях). Має структурно-логічну архітектоніку, тобто пропонується такий поділ: 

• історичний розвиток педагогіки (виховання) в первісному суспільстві і стародавньому світі (до IY- Y ст. нашої ери);
• школа і педагогіка в середньовічній історії людства (Y – перша половина XYII ст.);
• світовий історико-педагогічний процес від англійської революції XYII ст. до 1917 р. – в період нової історії людства;
• новітня історія світової педагогіки і школи. 

Джерела історії педагогіки

 

Комплексне використання цих джерел дає змогу давати достовірну, об’єктивну оцінку різноманітним явищам.

ІСТОРІЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Витоки теорії і практики дошкільного виховання в Західній Європі простежуються ще за стародавніх часів. В умовах первісного суспільства виховання дітей з наймолодшого віку бу ло однаковим для всіх представників