Міжгормональні відношення андрогенів та глюкокортикоїдів у хворих на розсіяний склероз

3. Визначення 17-КГС проводили методом Norymberski V. K., Stubd K. D. (1955) у модифікації Кулачковського Ю. В. і Мар'єнка Б. С. (1964), що ґрунтується на окисленні кортикостероїдів вісмутатом натрію, при цьому із стероїдного ядра утворюється відповідний кортикостероїд, кількість якого визначали реакцією Ціммермана з метадинітробензолом.

4. Для оцінки участі глюкокортикоїдів в імунологічній реактивності організму ми провели розрахунок дискримінантної функції Бальбрука, що представляє собою відношення глюкокортикоїдів до суми А та Е (17-КГС/А+Е).

Результати лабораторних досліджень піддавалися варіаційно-статистичній обробці з вирахуванням середнього арифметичного та середньої помилки (M±m). Для розрахунку показника достовірності відмінності використовували засоби непараметричного аналізу даних (критерій U – метод Уітні-Манна) із застосуванням стандартизованого пакета статистичних програм Statistica 5. 0 for Windows. Відмінності вважалися достовірними при Р<0. 05. В деяких випадках розраховували коефіцієнт кореляції (r). Обчислення проводили на персональному комп'ютері IBM PC/AT.

 

 

Показники міжгормональних відношень метаболітів андростероїдогенезу. Аналіз результатів дослідження сумарних 17-КС у хворих на РС свідчить, що лише в групі хворих жінок із легким ступенем захворювання зниження їх екскреції порівняно з контролем було статистично достовірним (19. 28±1. 72 мкмоль/добу; контроль (жін.) – 30. 10±2. 29; Р<0. 05). Ми також перевірили вплив на виділення 17-КС таких чинників, як вік хворих, та тривалість захворювання. Достовірне зниження екскреції 17-КС відзначалося лише у хворих чоловіків віком 40-49 років (24. 37±1. 93 мкмоль/добу; контроль (чол.) – 40. 91±3. 46; Р<0. 05) та хворих жінок віком 50-59 років (20. 30±2. 06 мкмоль/добу; Р<0. 05). Стосовно тривалості РС, то цей фактор зовсім не впливав на досліджувані показники. Також, згідно з одержаними даними достовірне порівняно з контрольними параметрами зниження екскреції 17-КС відзначалося лише у хворих чоловіків із прогресуючими типами перебігу РС (вторинно-прогресуючий перебіг – 31. 84±5. 70 мкмоль/добу; Р<0. 05; первинно-прогресуючий перебіг – 25. 83±1. 32 мкмоль/добу; Р<0. 05).

Аналіз даних хроматографічного дослідження складу 17-КС виявив значні зміни в співвідношенні їх компонентів. Як у чоловіків, так і в жінок, хворих на РС, відзначалося суттєве зниження виділення тих складових 17-КС, котрі є продуктами метаболізму андрогенів (АД, 4-АД, А та Е) при відносному та абсолютному збереженні екскреції рівня метаболітів глюкокортикоїдогенезу (11-ОЕ та 11-ОА).

Враховуючи те, що такі складові 17-КС, як 11-окси-17-кетостероїди (11-ОА, 11-ОЕ), є не андрогенами, а метаболітами глюкокортикоїдів (кортизолу та кортизону), ми розраховували ІА 17-КС. У групі хворих із легким ступенем важкості РС ІА 17-КС практично не відрізнявся від контрольних показників (чол. – 3. 75±0. 32; жін. – 2. 68±0. 25), проте при середніх (чол. – 2. 36±1. 11; Р>0. 1; жін. – 1. 54±0. 12; Р<0. 01), а особливо, важких формах захворювання (чол. – 1. 58±0. 13; Р<0. 0001; жін. – 1. 39±0. 11; Р<0. 001) спостерігалося достовірне зниження даного параметра. Якщо, за винятком ситуативних коливань у вузьких групах, на нього суттєво не впливав вік хворих, то при аналізі тривалості захворювання виявлено достовірне зниження ІА 17-КС у пацієнтів при тривалості хвороби понад 5 років (для чоловіків із тривалістю хвороби 6-15 років ІА становив 2. 13±0. 02; Р<0. 05, із тривалістю понад 15 років – 2. 31±0. 02; Р<0. 05; для жінок він відповідно дорівнював 1. 83±0. 78; Р<0. 01 та 2. 45±1. 12; Р<0. 05). Беручи до уваги, що ступінь андрогенності 17-КС у жінок значно коливається при менструальному циклі (контрольні цифри – 2. 38±0. 28 для фолікулінової фази, 0. 59±0. 06 для лютеїнової фази та 3. 75±0. 32 для клімаксу), ми розрахували його за підгрупами жінок із фолікуліновою, лютеїновою фазами та в період клімаксу. Тим не менше, суттєвих розходжень, порівняно з контролем, виявлено не було (показники ІА для хворих жінок відповідних підгруп становили 2. 47±0. 25, P>0. 1; 1. 31±0. 12, P>0. 1; 4. 58±0. 46, P>0. 1).

Одержані результати хроматографічного складу 17-КС у хворих на РС виявили глибокі порушення андростероїдогенезу. У різних підгрупах пацієнтів виявлені значні розлади взаємовідношень між окремими складовими 17-КС, що виражалося у значному зниженні ІА 17-КС. Слід зазначити, що в значної кількості хворих на РС у складі 17-КС часто був відсутній найактивніший андроген – 4-АД, котрий, як відомо, є попередником тестостерону.

Значна частина хворих на РС із досліджуваної групи на момент обстеження зазнавали лікування глюкокортикоїдними гормонами. Наприклад, серед хворих чоловіків у групах із середнім та важким ступенем захворювання відсоток хворих, що приймали глюкокортикоїдні препарати, зростав з 37% до 68%. Серед жінок дане співвідношення становило 35-76%. Саме тому ми вирішили перевірити ймовірний вплив цього чинника на порушення андрогенної функції кори надниркових залоз.

З глюкокортикоїдних препаратів у досліджуваній групі з терапевтичною метою, як правило, застосовували: 1) метилпреднізолон (метіпред, солюмедрол) у добовому дозуванні 1000 мг (інколи, 500) внутрішньовенно крапельно 5-денним курсом пульс-терапії; 2) дексаметазон внутрішньовенно крапельно тижневим (інколи 10-денним курсом) за ступінчастою низхідною схемою, при якій у перший день пацієнту вводили 8 мг препарату, у другий – 8 мг, у третій – 6 мг, в четвертий – 6 мг і т. д., аж до середньодобової дози 2 мг, на якій курс гормонотерапії завершувався;