Міжгормональні відношення андрогенів та глюкокортикоїдів у хворих на розсіяний склероз

Можна вважати, що низький рівень відношення 17-КС до 17-КГС відбиває характер співвідношення андрогенів до глюкокортикоїдів в організмі хворих на РС, завдяки чому створюються оптимальні умови для прояву біологічних ефектів останніх. Цьому певною мірою також сприяє зниження ІА 17-КС.

Вивчення впливу на коефіцієнт 17-КС/17-КГС віку хворих і тривалості захворювання свідчить, що його, порівняно з нормою, стабілізація наявна лише у жінок віком 30-39 років та у хворих із тривалістю хвороби до 5 років. У решті підгруп пацієнтів він був знижений.

Стосовно ж існування можливої асоціації між дисбалансом глюкокортикоїдів та андрогенів, фазою РС та фактом гормонотерапії, то загалом зниження співвідношення 17-КС/17-КГС наявне як у чоловіків, так і у жінок, як у пацієнтів, що зазнали гормонотерапії, так і тих, що її уникнули. Специфічною особливістю було те, що при наявності стероїдотерапії зниження даного співвідношення було більш вираженішим (чол. – 0. 30±0. 03; Р<0. 001; жін. – 0. 29±0. 02; Р<0. 001). При відсутності гормонотерапії пониження співвідношення 17-КС/17-КГС відзначалося тільки у фазі загострення (чол. – 0. 41±0. 03 Р<0. 01; жін. – 0. 44±0. 02; Р<0. 05).

Згідно з одержаними даними, на показники балансу 17-КС та 17-КГС у хворих жінок також впливає фаза менструального циклу. Наприклад, зниження відношення 17-КС/17-КГС було відчутним у фолікуліновій фазі (0. 35±0. 06; P<0. 05; контроль – 0. 57±0. 06) та при клімаксі (0. 27±0. 03; P<0. 05; контроль – 0. 61±0. 06). Крім того, ми дослідили вплив перебігу РС на показники співвідношення 17-КС/17-КГС. За одержаними даними статистично-достовірне зниження співвідношення 17-КС/17-КГС відзначалося практично у всіх підгрупах пацієнтів.

Згідно з дискримінантною функцією Бальбрука [Bulbrook R. D., Hayward J. L., Spicer C. C., 1971], відношення глюкокортикоїдів до суми А та Е грає певну роль у регуляції клітинного імунітету. Беручи це до уваги, ми провели розрахунок відношення даних екскреції 17-КГС до суми А та Е у досліджуваних хворих на РС. Як показали розрахунки, коефіцієнт відношення глюкокортикоїдів до суми А та Е практично у всіх у пацієнтів з РС значно перевищував показники здорових осіб, причому дане підвищення залежало від ступеня важкості хвороби і було наявне як у хворих чоловіків, так і в жінок. Це свідчить про те, що при паралельно низькому вмісті метаболітів андростероїдогенезу імуносупресивні властивості глюкокортикоїдів проявляються чіткіше, що може вказувати на пригнічення клітинного імунітету при РС.

Нами також було проведено кореляційний аналіз залежності між параметрами функції Бальбрука та основними імунологічними параметрами у 30 хворих, котрим на момент проведення дослідження гормонального фону також було здійснене імунологічне обстеження. При аналізі в загальній групі суттєвих залежностей між параметрами імунограми та показниками функції Бальбрука не відзначається. Проте при кореляційному дослідженні за вузькими групами жінок та чоловіків відзначається тісна зворотна залежність (r<-0. 7 у діапазоні 1 до -1, tі95%) між показниками не лише клітинного (Т-лімфоцити і їх субпопуляції, лейко-Т-індекс, інтегральний індекс клітинного імунітету), але і гуморального імунітету (імуноглобуліни G та M, циркулюючі імунні комплекси), причому дана залежність є домінуючою переважно серед чоловіків.

Що стосується залежності даного показника від віку хворих, тривалості й типу перебігу хвороби, то в усіх цих підгрупах його цифри, порівняно з нормою, були суттєво підвищені. Беручи до уваги імуносупресивні властивості глюкокортикоїдних препаратів, ми проаналізували показники дискримінантної функції Бальбрука залежно від наявності або відсутності гормонотерапії та фази хвороби. У хворих на РС спостерігалося достовірне підвищення показників дискримінантної функції Бальбрука за всіма групами. Однак серед пацієнтів, що не приймали стероїдів, збільшення її показників відзначалося тільки під час загострення (чол. – 21. 21±2. 68; Р<0. 01 при контролі 2. 59±0. 21; жін. – 13. 02±1. 84; Р<0. 05 при контролі 3. 10±0. 29).

Згідно з одержаними даними, у хворих жінок параметри дискримінантної функції Бальбрука достатньо коливаються під час менструального циклу. Наприклад, їх зниження було відчутним у фолікуліновій фазі (14. 52±1. 56; P<0. 05 при контролі 5. 11±0. 53) і під час клімаксу (19. 48±1. 53; P<0. 05 при контролі 2. 89±0. 26).

Аналізуючи результати проведених досліджень міжгормональних відношень метаболітів андро- та глюкокотрикоїдогенезу в динаміці демієлінізуючого процесу можна зробити висновок, що у хворих на РС наявне паралельне збереження, а в групах чоловіків із важким ступенем хвороби й підвищення глюкокортикоїдної активності надниркових залоз, відображене в показниках добової екскреції 17-КГС. Опосередковано цей показник також залежить від тривалості (понад 5 років), статі, чітко – від фази хвороби. Разом із тим в організмі хворих на РС протягом захворювання спостерігається знижений коефіцієнт відношення 17-КС до 17-КГС, котрий виявляється практично у більшості підгруп пацієнтів, певною мірою детермінується тривалістю захворювання та фазою. Це дає підстави припускати, що навіть при нормальному рівні глюкокортикоїдів у хворих на РС наявні умови для прояву їх біологічних ефектів у зв'язку з паралельним зниженням андрогенів. Цим також опосередковано пояснюється імунодепресивний стан організму хворих на РС, про що свідчить збільшення показників величини дискримінантної функції Бальбрука із клінічним погіршенням захворювання.

Узагальнюючи досліджені дані можна дійти висновку, що біологічна активність глюкокортикоїдів в організмі залежить від паралельного рівня андрогенів. Чим вище