Міжнародні організації в сфері охорони праці: МОП, МАГАТЕ, ВООЗ, СНД

витрати на лікування; 

4) утрудняють визначення факту настання страхового випадку (де закінчується хвороба, а де починається нещасливий випадок).

Вік. Ризик нещасного випадку збільшується разом із віком, через утрату рефлексів і рухливості, а при настанні страхового випадку процес відновлення триває досить довго. Більш старшому віку властиві велика обережність і менша схильність ризику, що безсумнівно є позитивним чинником.

Страхові компанії встановлюють норму прийняття ризику, обмежуючі граничний вік страхувальника 65 роками, якщо фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування продовжують до 70-75 років.

Добровільне страхування від нещасливого випадку передбачає обов'язки страховика по виплатах у фіксованій сумі або в розмірі часткової або повної компенсації додаткових витрат застрахованої особи, викликаних настанням страхового випадку. Вік застрахованої особи не може бути менше 15-16 років. Страхувальнику дається право призначити будь-яку особу в якості одержувача страхової суми у випадку смерті застрахованого. Якщо одержувач не призначений, те одержувачем страхової суми стають спадкоємці застрахованого.

Об'єктом страхування є майнові інтереси застрахованого, пов'язані зі зниженням (тимчасовим або постійним) прибутку і додатковими витратами в зв'язку з втратою ним працездатності або смерті внаслідок нещасного випадку.

Страховими подіями є:

тимчасова втрата застрахованим загальної працездатності;

постійна втрата застрахованим загальної працездатності - інвалідність (відповідальність страховика починається з 7-го дня лікування, якщо інше не передбачено договором страхування);

смерть застрахованого, слідство травми, гострого отруєння або інших нещасних випадків;

подія, що наступила протягом одного року з дня нещасливого випадку й у результаті його.

Постійна інвалідність - це фізичні або функціональні втрати, що завдають застрахованому непоправний збиток. Розрізняють два види постійної інвалідності: загальна і часткова.

Постійна загальна інвалідність - невиліковна розумова неповноцінність, повна сліпота, повний параліч, втрата або неможливість дії обома руками, обома ногами, обома ступнями, будь-яке інше ушкодження, що спричиняє повну або абсолютну непридатність для будь-якого виду робіт. Відшкодування в даному випадку рівняється 100% страхової суми.

Постійна часткова інвалідність - невиліковна фізична і розумова часткова неповноцінність, що призводить до обмеженої придатності для виконання трудових функцій. Страховик у даному випадку виплачує частину страхової суми (відсоток виплати залежить від класу інвалідності), гарантованої на випадок постійної загальної інвалідності.

Тимчасова інвалідність - це будь-які травми, що протягом визначеного періоду перешкоджають застрахованому виконувати його звичні обов'язки у випадку, якщо він не займається яким-небудь визначеним видом діяльності.  Період тимчасової інвалідності рахується закінченим відтоді, коли застрахований зможе самостійно покидати свій будинок. Відшкодування, виплачуване страховиком по цій гарантії - це щоденна сума протягом тривалості інвалідності з обмеженим терміном, звичайно до одного року. Страхувальник зобов'язаний визначити цю щоденну суму. Вона повинна відповідати прибуткам, якщо страхувальник перестане одержувати її в зв'язку зі своєю недієздатністю, або тій сумі, що він повинний буде виплатити іншій особі для відшкодування збитку.

Згідно Закону «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від несчастного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страхування від  нещасніх віпадків віконує  Фонд соціального страхування від нещастніх віпадків (ФССНВ).  Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Суб'єкти страхування від нещасних випадків мають такі права та обов'язки:

1.Роботодавець як страхувальник має право на:

1) безоплатне отримання в органах Фонду інформації про порядок використання коштів Фонду;

2) отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів Фонду;

3) судовий захист своїх прав.

2. Роботодавець зобов’язаний:

1) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

2) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів;

3) під час перевірки правильності використання коштів Фонду та достовірності поданих роботодавцем даних надавати посадовим особам Фонду необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірки;

4) подавати в установленому порядку відповідно до законодавства відомості про: розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників; річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг),  кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; використання коштів Фонду за іншими визначеними цим Законом напрямами в порядку, встановленому правлінням Фонду;

5) інформувати про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;

{Пункт 5 частини другої статті 15 в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015}

6) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду;

7) повідомляти працівникам підприємства про адреси та номери телефонів Фонду, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з Фондом обслуговують підприємство;

8) подавати звітність до Фонду у строки, в порядку та за формою, що встановлені правлінням Фонду;

9) повернути Фонду суму виплаченого матеріального забезпечення та вартість наданих соціальних послуг потерпілому на виробництві у разі невиконання своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.

3. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється Фондом. У разі подання недостовірних відомостей, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

4. Роботодавцеві забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може в подальшому зашкодити цій особі або членам її сім’ї реалізувати своє право на матеріальне забезпечення та отримання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

5. Роботодавець несе відповідальність за:

1) порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення;

2) несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом;

3) подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду;

4) шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов’язків, визначених цим Законом.

6. У разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів.

Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

7. Своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом.

8. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають директор виконавчої дирекції Фонду та його заступники, керівники робочих органів Фонду та їх заступники.

 

Права, обов’язки та відповідальність застрахованих осіб

 

1. Застраховані особи мають право на:

1) безоплатне отримання інформації про порядок витрачання страхових коштів Фонду та роз’яснення з питань соціального страхування;

2) отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі за участі представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4) послуги медичної реабілітації;

5) послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

6) відшкодування витрат під час проходження медичної і професійної реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

7) послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

8) оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг;

9) судовий захист своїх прав.

2. Застраховані особи зобов’язані:

1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;

3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

3. Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Важливо відзначити, що для страхування Фондом найманого працівника, від останнього не вимагається згоди чи заяви. Він вважається таким що є застрахованим після проведення регистрації страхувателя (фізичної чи юридичної особи) у Фонді соціального страхування від нещасних віпадків та одержання від Фонду страхового свідотства. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування у Фонді. Строк страхування починається зо дня наступним за днем прийняття заяви при виконанні умови оплати страхового внеску.

 

Список використаної літератури:

 

1. Основи охорони праці /Купчик М. П., ГандзюкМ. П., Степанець І. Ф. та ін.  - К.: Основа, 2000. - 416с.

2. Практикум з охорони праці/ В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, В. М. Старожук та інші. – Львів: Афіша, 2000. – 352 с.   

3. Методичні вказівки до оформлення текстової документації та кваліфікаційних робіт   з    дисциплін,    закріплених   за  факультетом  комп’ютерних наук / Укладачі: Ю.А. Батрак, М.В. Донченко, І.М.Журавська, М.Т. Фісун; під заг. ред. М.Т. Фісуна. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра М/огили, 2009. – Вип. 128. – 44 с. (Методична серія).

4. Охорона праці/ Кучерявий В.М., Павлюк Ю.С., Кузик А.Д., Кучерявий С.В.  –Л.:Оріяна-Нова, 2007. – 368с.

5. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький  - Л.: Афіша, 2002. - 320с.

6. Пособие для должностных лиц и специалистов по курсу «Охрана труда» /Каширин Р.В., Голубев Л.Ю., Соколов М.В., Замчак А.В. – Н.: ООО Региональный учебный центр, 2007. – 90 с.