Морально - психологічне забезпечення діяльності військ

Стан переляку пов’язаний із раптовістю, яка застає військовослужбовця зненацька, порушуючи на короткий час діяльність усіх психічних процесів і психіки в цілому (вибух фугасу, розрив снаряда чи міни та ін.). Але втручання свідомості, включення попереднього досвіду переводить переляк у контрольовану поведінку.

Інший вид страху – боязнь – є емоційним станом, який поєднує психічне напруження, невпевненість, неспокій і переживання чогось страшного, небаченого, пов’язаного з ризиком. Нерідко цей вид страху є наслідком недооцінювання своїх сил, переоцінювання труднощів, акцентування уваги на своїх переживаннях, які пов’язані з майбутнім виконанням того чи іншого бойового завдання або з очікуванням чогось невідомого, неподоланного.

Афективний страх викликається надзвичайними реальними обставинами, переважно пов’язаними з небезпекою для власного життя або життя близьких людей, та виражається в тому, що на деяких час паралізує волю бійця, його здатність до свідомої боротьби.

Психологи виділяють три фази страху: очікування загрозливої ситуації, розрядка страху, спокій як наслідок виходу з небезпеки.

Почуття страху можна оцінити як своєрідну підготовку до майбутньої загрозливої ситуації, а коли така ситуація настає, страх ніби втрачає сенс, після виходу із небезпеки з’являється стан полегшення, спокою, перемоги над нею або ж просто задоволення, що вдалося виплутатися з біди.

Страх, як правило, слабшає (або ж зникає), коли воїн стикається з небезпекою; тоді настає активна дія – боротьба або втеча, і для страху не залишається місця. Почуття страху збільшується в міру наближення загрозливої ситуації. Якщо ж воїн вже безпосередньо стикається з нею, то страх слабшає, і цей стан можна пояснити розрядкою емоційного напруження дії.

Коли загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона, захист відбуваються майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді ця емоція з’являється в третій фазі, коли небезпека вже минула. Тоді страх змішується з почуттям полегшення, типовим для цієї фази. Якщо, наприклад, вдалося вийти без ушкоджень із бою, тоді реакція страху настає пізніше. Це свідчить про присутність усіх трьох фаз страху.

Почуття страху серед військовослужбовців поширюється як ланцюгова реакція, що пояснюється відсутністю в особистості при знаходженні в організованому колективі персональної відповідальності i переважаючими в її діях емоціями, які частіше за все мають примітивний характер. Це призводить до виникнення колективних реакцій, одна з яких – паніка.

Друга група реакцій представляє собою спроби військовослужбовця „викреслити бойові епізоди зі своєї пам’яті”. Наслідками таких реакцій частіше за все є різні дисциплінарні проступки, вживання спиртного i наркоманія. Клінічна картина нагадує клінічну картину порушень першої групи, але менш виражену. Як правило, вказані реакції розвиваються після бойових дій.

У третю групу виділяються порушення, що називаються бойовою втомою i пов’язані з довготривалим перебуванням у загрозливому середовищі. В четвертій групі розглядаються такі ураження психіки, які спричинені діями реальної (або уявної) втрати управління військами i пояснюються тим, що військовослужбовець втрачає впевненість у командуванні.

Не зважаючи на різновид клінічної картини і різні її тлумачення, в межах поняття "бойові психічні травми" виділяються „бойовий шок” i „бойова перевтома”. „Бойовий шок” – це проста емоційна реакція, що виникає через декілька годин або днів інтенсивних бойових дій.

Під „бойовою перевтомою” розуміють психічні порушення, що виникають через декілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

БПТ розрізняються також за ступенем важкості. Найбільш частими їх проявами є надмірна подразливість, нервозність, замкнутість, втрата апетиту, головний біль, швидка втомлюваність.

У випадках середньої важкості психічні порушення проявляються у вигляді істеричних реакцій, агресивності, тимчасової втрати пам’яті, депресії, підвищеної чутливості до шуму, патологічного страху, що переходить інколи в паніку, втрати відчуття реалій дійсності.

У важких випадках в уражених виникають порушення слуху, зору, мови, координації рухів, а також психомоторні розлади i ступор (заціпеніння).

Російські психологи, які працювали безпосередньо під час бойових дій у Чечні з російськими солдатами, класифікують психічні порушення подібно до того, як і американські спеціалісти.

У молодих російських солдатів у зоні бойових дій першочергово під час емоційного напруження, зумовленого не зовсім впізнаним страхом смерті, проявлялись дві первинні стресові реакції.

Стресова пошукова активність, направлена на „ознайомлення” з небезпекою. Солдатиновачки, порізному усвідомлюючи це, протиставляють себе небезпеці смерті, принижуючи, заперечуючи її. В глибині свідомості вони ніби говорять: „Стріляйте – не влучите в мене!”, „Не боюсь я вас!”.

Інші солдатиновачки затверджували себе, свою індивідуальність, ніби кажучи: „Я неуразливий!”, „Я не боюсь!”. Ці форми можуть у різних сполученнях проявлятися в тих самих людей. У солдатів, схильних до стресової активності, при емоційному напруженні кров може підходити до лиця – вони „червоніють”. 

Друга первинна стресова реакція – пасивність. Вона проявлялась в загальмованості дій з елементами скутості або розкутості, зменшення інтелектуальних дій, субдепресивностi, зниження здатності до розмови. У таких солдатів при емоційних напруженнях може виникати спазм судин обличчя – вони "блідніють" при стресі.

При адаптації до бойових стресорів вказана диференціація солдатів на активних i пасивних перестала бути помітною. Виникла помітність трансформації особистості, яка диференційована за шкалою: „конструктивність – деструктивність поведінки”.

Солдатів із деструктивною стресовою трансформацією особистості можна поділити на декілька підтипів. Нижче ми використаємо прийняті на чеченській війні жаргонні терміни. „Зламані”,