Морфологічна будова простих листків

 

 

Жилки листа – це судинна тканина, яка знаходиться в губчастому прошарку мезофілла. Візерунок розгалуження жилок в більшості випадків дублює структуру розгалуження рослини.

Жилкування листків – це «нервація» листя або тип розподілу жилок в пластинках листків. Жилки сформовані з ксилеми – тканини, яка виконує роль пересування води з розчиненими мінеральними речовинами, і флоеми – тканини, призначеної для переміщення органічних речовин, що продукуються в листі. Як правило, флоема знаходиться під ксілемой. Комплекс цих тканин є основною тканиною листа, або його серцевиною.

Виділяють два підкласи жилкування листків: дугове і крайове. У першому випадку основні жилки практично досягають кінців країв листа, однак загортають, не перетинаючи край. При крайовому жилкування основні жилки підходять до кінців листя.

Основні види жилкування листків – сітчасте, паралельне та дихотомічне. При сітчастому жилкування від однієї або декількох великих основних жилок відходять дрібніші другорядні жилки, які мають відгалуження ще більш тонкі і дрібні початкових. Всі жилки першого, другого і наступних порядків хаотично 9

з'єднані перемичками в різних напрямках. Таким чином, формується складна система. Цей вид жилкування листків притаманний дводольним рослинам. Сітчасте жилкування включає підвиди – перисто-нервове, пальчасто і радіальне. При перисто-нервовому в листі присутня одна основна жилка і багато менш виражених жилок, що беруть початок від основної і розташованих паралельно одна одної. Так виглядає лист яблуні. При пальчастому жилкуванні майже від основи черешка радіально відходять декілька основних жилок, як у клена. Радіальне жилкування листа можна описати на прикладі краснокоренніка, у якого кожен лист має три основні жилки, що йдуть від його основи.

Принцип паралельного жилкування листків полягає в тому, що жилки проходять уздовж листа (від основи до кінця) майже паралельно, наприклад, у злаків, або у вигляді дуг, зближених біля основи або верхівки листової пластинки, як у конвалії. У конвалії дугове жилкування листків. Основні жилки з'єднані між собою тонкими, майже непомітними перемичками. Паралельне жилкування характерно для більшої частини однодольних рослин, але іноді може зустрічатися у дводольних з лінійними листками.

При дихотомічному жилкуванні листків неможливо розрізнити домінуючі жилки. Відгалуження жилок не з'єднуються перемичками і досягають країв листової пластинки. Таке жилкування спостерігається у більшості видів папоротей і гінкго.

 

 

Листкорозташування – спосіб розміщення листків на пагоні. Листки на пагоні укріплені на стеблових вузлах. Розрізняють такі види: чергове – коли листки розміщені навколо стебла по одному, ніби чергуючись по спіралі (яблуня). Супротивне – коли по кожному стебловому вузлі розміщено по два листки один проти одного (бузок, клен). Мутовчасте або кільчасте – коли на стебловому вузлі розміщено по три і більше листків (вороняче око).

Будь-яке листкорозміщення дозволяє рослинам вловлювати максимальну кількість світла, оскільки кожен листок займає на пагоні своє певне місце і не затінює нижче лежачого.

Під час дихання поглинається кисень та виділяється у довкілля СО2. Найбільш активне дихання спостерігається в тих частинах рослини, які ростуть. На дихання рослин впливає і вміст СО2 в повітрі та похмура чи холодна погода.

Випаровування води – транспірація. Транспірація – це фізіологічний процес віддачі води рослиною. Воду випаровує вся поверхня тіла рослини. Особливо інтенсивно – листки. Розрізняють транспірацію кутикулярну (через поверхню кутикули, яка покриває епідерміс листка) та продихову (випаровування через продихи). Біологічне значення транспірації полягає в тому, що вона є засобом пересування води та різних речовин по рослині, сприяє надходженню СО2 в листок, вуглецевому живленню рослин, захищає листя від перегрівання.

Регуляція випаровування води рослинами здійснюється за допомогою продихів. При високому вмісті води продихи відкриваються і транспірація посилюється, при нестачі води, коли рослини в'януть, продихи замикаються і транспірація утруднюється. Інтенсивність випаровування залежить також від умов росту рослини та її біологічних властивостей. Так, рослини посушливих місцевостей випаровують мало вологи, а рослини вологих місцевостей – значно більше, тіньові рослини випаровують води менше, ніж світлові: багато води рослини випаровують у спеку, значно менше – у хмарну погоду. Розсіяне світло зменшує транспірацію. При посиленні вітру швидкість випаровування зростає.

Крім продихів регулюють інтенсивність випаровування захисними утворами на шкірі є:

- Кутикула.

- Восковий наліт.

- Опушення різними волосками.

У рослин сукулентів (кактуси) листок перетворений на колючки, а його функції виконує стебло.

При утрудненому випаровуванні у рослин спостерігається гутація – виділення через водяні продихи крапель води.

 

 

Якщо листок складається з кількох пластинок, з’єднаних із загальним черешком своїми невеликими черешками, його називають складним. У таких листків кожна пластинка звичайно опадає незалежно від інших. Складні листки у