Мова як суспільне явище

(Є. Плужник).

У цьому вірші є перегук із Шевченковими рядками: “Радуйся, земле неповитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти!”

 

Джерела української фразеології

 

Одним із шляхів формування фразеологічних одиниць є метафоризація вільних словосполучень. Усі предмети і явища навколишнього світу перебувають у постійному взаємозв’язку та взаємодії. Один із таких взаємозв’язків – схожість предметів, явищ, дій та їх ознак. Уміння побачити й виділити схожі ознаки різних явищ – специфіка образного мислення. Тому багато фразеологізмів утворилося саме шляхом метафоризації: надягати хомут на шию, вибивати з сідла, ділити шкуру невбитого ведмедя, альфа і омега, аріаднина нитка. Фразеологізми, що виникли на основі метонімічного перенесення: накивати п’ятами, брязкати зброєю, голити чуба (лоба), крутити хвостом, зрушувати (знизувати) плечима.

Значно менше фразеологізмів, утворених на основі синекдохи (зв’язку між цілим та його частинами): ясна голова, холодний розум, золоті руки, віч-на-віч. У частині фразеологізмів знаходимо гіперболу або літоту: бездонна бочка; видно, хоч голки збирай; тихо, хоч мак сій; чугуївська (пирятинська) верста; куціший від заячого хвоста; небо за макове зернятко здається. Є фразеологізми, в основі яких лежать символи лавр (перемога), пальма (слава), зірка (блискуча або сумна доля): увінчати лаврами, пальма першості, висхідна зоря (зірка), провідна зоря (зірка), через терня до зір (через терни до зірок).

Серед названих фразеологізмів, як бачимо, є фразеологізми фольклорного походження, літературні, запозичені з інших мов. Українська фразеологія формувалася впродовж віків і поповнювалася із таких джерел:

1) приказок, прислів’їв, висловів з уснопобутового мовлення народу: про вовка промовка; накрити мокрим рядном; п’ятами накивати; чужими руками жар загрібати; пальці знати;

2) виробничо-побутового життя: тріщить по всіх швах; лити воду на чужий млин; сім раз відміряти, а раз відрізати; латати дірки;

3) висловлювань видатних і відомих майстрів художнього слова: У ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка); На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує (Т. Шевченко);

4) античної літератури: прокрустове ложе, спалити мости тощо;

6) біблійних та євангельських виразів: Содом і Гоморра; берегти, як зіницю ока; пити (гірку) чашу.

 

Стилістичне використання і трансформація 

фразеологічних засобів мови

 

У багатій фразеології нашої мови закладено великі синонімічні можливості, що дає підстави її широкого використання як стилістичного засобу. Фразеологічні звороти широко вживаються в усіх мовних стилях, але в різній функції. У науковому та офіційно-діловому мовленні, як правило, використовуються загальнолітературні стійкі звороти, що виступають у номінативній функції: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки; тут не бажані дублети на зразок підводити підсумки. У публіцистичних і особливо художніх творах та в розмовному мовленні на перший план виходить експресивно-стилістичний бік фразеологізмів як книжного, так і розмовно-побутового характеру.

З погляду емоційного ставлення носіїв мови до конкретного уявлення фразеологізми поділяються на дві групи.

До першої групи належать ті звороти, що набули емоційного забарвлення внаслідок перенесення оцінки уявлення на узагальнене значення фразеологізму. Скажімо, фразеологізм мокра курка (‘безвільна людина’) набув зневажливого забарвлення через те, що конкретне уявлення про мокру курку викликає в носіїв мови негативні емоції. Синонімічний вислів тютя з полив’яним носом посилює це враження. Такого ж плану фразеологізми ґави ловити, витрішки продавати (купувати), базарна баба. До другої групи входять фразеологізми, емоційність яких формується не в результаті емоційної оцінки самого уявлення або його ознак, а внаслідок оцінки предмета або явища, названого фразеологічною одиницею. Наприклад, уявлення про важку артилерію не викликає якогось емоційного ставлення з боку мовців. Такі її ознаки, як громіздкість, невелика швидкість, значна вага, є звичайними для цього виду зброї. Але при перенесенні на людей ці риси набувають іронічності: так кажуть про неповоротких, незграбних людей.

Емоційність фразеологічних одиниць тісно пов’язана з їх експресивністю. Коли порівняти фразеологічні й нефразеологічні назви того самого поняття, то яскраво виступає виразність, більша експресивність перших: сила-силенна – дуже багато, пліч-о-пліч – спільно, вітер гуде в кишенях – зовсім немає грошей, ні пари з вуст – мовчить, прикусити язика – замовкнути.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються в усіх стилях мови: у всякому (кожному) разі, гра слів, сидіти склавши руки, відігравати роль (пор. семантично відмінне грати роль), один з одним (одна з одною, одне з одним, одні з одними). Книжні фразеологізми характерні для наукового, офіційно-ділового й публіцистичного стилів, але використовуються вони і в художньому стилі: авгієві стайні, мертва точка, заснути вічним сном, вогнище освіти, осідлати Пегаса; у цій групі виділяються суто книжні звороти: доповідна записка, договірні сторони, на рівні послів, з позиції сили, променева хвороба, формальна логіка, космічний корабель.

Розмовні фразеологічні одиниці наділені безпосередністю, невимушеністю; їм властивий побутовий характер, певна вільність, інтимна пом’якшеність: вискочив, як Пилип з конопель; замилювати очі; голодній курці просо на думці; не києм, то палицею; хоч ґвалт кричи; наша Орина вашій Катерині двоюрідна Одарка; наше діло півняче – прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся. Просторічні фразеологізми вживаються переважно в розмовному мовленні, але в них більше, ніж у розмовних одиниць, виявляється емоційність, оцінність, експресивність. Сюди належать фамільярні, вульгарні, зневажливі, лайливі звороти. Як і просторічна лексика, вони перебувають на межі літературної мови: утерти