Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
175
Мова:
Українська
організовані за моделлю словосполучення (рідше – речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом: функціонують як один член речення: без задніх ніг, і нашим і вашим, ні кола ні двора, танцювати під чужу дудку;
2)фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст. Молоко на губах не обсохло. За царя Гороха, коли було людей трохи.
На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фразеологізмів можна виділити прислів’я, приказки, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати, ремінісценції.
Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, що у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печать палить; скрипливе дерево довго живе; друзі пізнаються в біді; яка головонька, така й розмовонька; не все те золото, що блищить; суха ложка рот дере; не всяка пословиця при всіх говориться.
Приказка – образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів’я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; кіт наплакав; не мала баба клопоту то купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла; тягти лямку; міряти на свій аршин; як котові сало; лисячий хвіст, не всі дома; як кіт наплакав.
Крилаті вислови – поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лебедина пісня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів державного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантастичні мрії (І. Франко).
Афоризм (від грец. ‘вислів’) – узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування: “Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив” (Леся Українка); “Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування” (А. де Сент-Екзюпері); “Людина, байдужа до рідної мови, – дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу” (К. Паустовський); “Очі дружби рідко помиляються” (Ф. Вольтер).
Сентенція (від латин. ‘думка’) – афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: “Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі це дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?” (Козьма Прутков); “Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління” (Е. Делакруа).
Максима (від латин. ‘основне правило’) – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: “Спокій мудреців – це вміння приховувати свої почуття в глибині серця”; “Коли хочеш бути щасливим, будь ним” (Козьма Прутков).
Парадокс (від грец. ‘несподіваний, дивний’) – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глузду: “Здорове тіло – продукт здорового розуму” (Б. Шоу); “У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто” (О. де Бальзак); “Істинна ціна людини – вимірюється калібром її ворогів”; “Математика – це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо” (жартівлива фраза Б. Рассела).
Літературна цитата – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності:
Тож скільки треба в пітьмі днедавній
Терпіти кару, як злу негоду,
В убогій книжечці захалявній
Носить надії свого народу,
І сині гори, й дніпрові шати.
Й садок вишневий, що біля хати.
Та над століття, над повінь лиха
Могутній голос говорить стиха:
– Нічого, брате, я не зрікаюсь,
Караюсь,
Мучуся...
Але не каюсь!
(А. Малишко).
Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору:
Є така поезія Верлена,
Де поет себе питає сам
У гіркому каятті: Шалений!
Що зробив ти із своїм життям?
О, якби лиш не таке питання
На вечірнім написалось тлі,
Коли хмарка жевріє остання
Острівцем на березі землі.
Колі стигнуть води сизуваті
І синіють шиби у вікні,
Коли присмерк залягає в хаті
І шепоче в лад самотині!
Як палає світле листя клена!
Місто вдалині, як гомонить!
Ні! Рядком розпачливим Верлена
Я не хочу вечір свій зустріть!
(М. Рильський).
Ремінісценція – відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору:
І через те, мабуть, моїй хвилині
Вже не піднести гордо голови,
Аж доки час воістину новий