Музично-дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку з вадами зору

 

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи, наукову новизну та теоретичну і практичну значущість дослідження; подано дані щодо апробації і впровадження основних результатів дослідження.

У першому розділі „Пізнавальна діяльність як педагогічна проблема” розкрито і науково обґрунтовано сутність понять „пізнавальна діяльність”, „активізація пізнавальної діяльності”, „вади зору”; висвітлено особливості пізнавальної і музичної діяльності дітей з вадами зору; охарактеризовану ігрову діяльність дошкільників.

У науковій літературі відсутнє єдине загальноприйняте визначення поняття „діяльність”. Діяльність розглядається як динамічна система взаємодії суб’єкта з довкіллям, під час яких відбувається виникнення і втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих ним відношень суб’єкта у предметній дійсності. Одиницями діяльності, що взаємно перетворюються, виступають: потреба, мотив мета, умови і співвідносні з ними діяльність, дії, операції.

На кожному віковому ступені розвитку особистості певний вид діяльності набуває провідного значення у формуванні нових психічних процесів і властивостей особистості. Провідна – це діяльність, у зв’язку з розвитком якої відбуваються зміни у психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, що готують перехід дитини до нового, вищого ступеня її розвитку (О. М. Леонтьєв).

Провідним видом діяльності впродовж усього дошкільного віку є ігрова – особливий вид діяльності людини, що виникає у відповідь на суспільну потребу в підготовці підростаючого покоління до життя.

Упродовж дитинства діяльність змінюється у зв’язку із зростанням психофізіологічних можливостей дитини, розширенням її життєвого досвіду, необхідністю виконувати більш складні вимоги людей, які оточують дитину. В дошкільному віці людина засвоює декілька видів діяльності: побутову, ігрову, трудову, продуктивну, пізнавальну. Основною формою організації навчання у дошкільному навчальному закладі є заняття, а провідним видом діяльності на заняттях є пізнавальна діяльність, що відбувається на основі практичних, розумових дій дитини, а також на чуттєвих образах.

Відмінними рисами пізнавальної діяльності є сформованість суспільної мети пізнання, засобів її досягнення і механізмів свідомої регуляції.

Як нам убачається, пізнавальна діяльність – це узгоджена дія різних процесів насамперед пізнавальних і рухливих, здійснення яких можливе за наявності позитивно-емоційного стану. Пізнавальна діяльність пов’язана з пізнавальними інтересами, які виступають як мотивація активності всього пізнання і пізнавальної діяльності зокрема.

У науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття „пізнавальна активність”, хоч у багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні ознаки її прояву. Із-поміж них: наявність стійкого інтересу (І. Д. Кутузов, Т. В. Генінг, М. Д. Носков), готовність до активного пізнання (М. О. Данилов, І. О. Редковець, О. П. Сауліна), прояв творчості в пізнавальній діяльності (Л. П. Христова, І. Д. Бутузов, Г. М. Муртазін, І. І. Родак). Під пізнавальною активністю ми розуміємо активність, що характеризується прагненням її до відкриття нового, досі невідомого дитині. В її основі лежить орієнтувальний рефлекс і пізнавальна потреба, що розвивається на його базі. Оскільки головною характеристикою пізнавальної потреби є її предметність (О. М. Леонтьєв), розвиток пізнавальної активності розглядаємо як процес збагачення, розширення і поглиблення сфери предметів, що пізнає дитина, на які спрямована її активність.

Пізнавальна діяльність дітей з вадами зору має свою специфіку. Аналіз досліджень учених (Є. С. Аветисов, В. І. Белецька, В. А. Бельмер) засвідчує, що вади зору з недорозвитком моторних функцій ока, поля зору, колірні відчуття негативно впливають на сферу чуттєвого пізнання, зокрема на зорові відчуття і сприйняття, які є результатом дій зорового аналізатора. Саме порушення і цілковита втрата функцій зорового аналізатора призводить або до поганого бачення, або до сліпоти, внаслідок чого виникають паталогічні зміни психіки, які мають зворотний характер, оскільки сенсорна організація володіє великою динамічністю і пластичністю.

Порушення функцій зору також призводить до скорочення і редукування зорових відчуттів і тих, хто погано бачить, і цілковитому випаданню у тотально сліпих. Зміни у сфері відчуттів негативно відображуються на сформованості сприйняття, що розвивається за тими ж механізмами, що й у зрячих. Це стосується також пам’яті, мислення, уяви.

Особливістю сприйняття в осіб з вадами зору порівняно зі зрячими є відхилення від норми щодо точності і повноти відображення образу іноді до повної невідповідності об’єкта при збереженні просторового розрізнення. Особливістю уявлень сліпих і тих, хто погано бачить, є різке звуження їх кола за рахунок цілковитого або часткового випадання або редукування зорових образів, а також їх фрагментарність, схематизм, низький рівень узагальнення, вербалізм.

Особливістю мнемічних процесів є недостатня осмисленість матеріалу, що запам’ятовується, недостатній розвиток логічної пам’яті, дії „закону краю” (краще запам’ятовуються початок і кінець матеріалу), причому початок запам’ятовується краще, ніж кінець (за рахунок утомлюваності).

Щодо специфіки мислення, то відзначимо, що в дітей з вадами зору звужено сферу співставлення і порівняння предметів, які мають схожі ознаки і властивості, узагальнення відбуваються у вужчій сфері досвіду. Особливістю уяви є провідна роль відтворювальної уяви, що формує образи об’єктів, недоступних для безпосередньої уяви. Творча уява страждає більше, ніж відтворювальна, оскільки у тих, хто погано бачить і, особливо, сліпих відсутнє сприйняття життя у всій його повноті.