Національна система фізичного виховання

 

Вступ

Розділ I:

1. Виникнення національної системи фізичного виховання

2. Основні завдання фізичного виховання

3. Особливості фізичного виховання

Розділ II:

3. 1. Розвиток спорту, поява міжнародних спортивних об’єднань

3. 2Фізичне виховання у Франції та Англії

3. 3Спортивні школи

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Найзначніший вплив на розвиток теорії та практики фізичного виховання мали педагогічні погляди Джона Локка (Англія), Жан-Жака Руссо (Франція), Іоганна Песталоцци (Швейцарія), а також педагогічна практика німецьких філантропів кінця XVIII століття.

Джон Локк (1632-1704) – видатний філософ і педагог епохи англійської буржуазної революції – запропонував систему фізичного виховання, в якій переконливо довів необхідність вдосконалювати органи руху (ноги, руки...), органи чуття (зору, слуху, нюху, дотику...), гартувати тіло, набувати корисних прикладних навичок (плавання, їзда верхи, веслування, фехтування, стрільба), розвивати силу волі та здатність до максимальної напруги фізичних сил. Він рекомендував вивчати витончені манери, бальні танці, інші елементи галантності, котрі ззовні виділяють “знатних” від простолюдинів. На його думку, все фізичне виховання повинно здійснюватися змагально-ігровим методом.

Педагогічні ідеї Локка були популярні серед педагогів тих часів. Вони суттєво вплинули на практику фізичного виховання в англійських навчальних закладах.

Французький просвітитель XVIII століття Жан Жак Руссо (1712-1778) у своєму творі “Еміль, або Про виховання” виділив три етапи у фізичному вихованні: 1) загартування тіла; 2) загартування і розвиток органів чуття; 3) загартування, вдосконалення органів чуття та формування рухових вмінь і навичок.

Фізичне виховання вважав основою формування “природно-вільної людини”. У фізичному вихованні рекомендував застосовувати змагальний метод як природний шлях підвищення зацікавленості учня вдосконалення своїх фізичних здібностей та виявлення індивідуальних досягнень.

Руссо пропонував проведення національних народних святкувань до видатних подій в житті народу, в програмі яких повинні бути масові спортивні змагання та ігри.

Іоганн Песталоцци (1746-1827) – видатний швейцарський педагог-демократ послідовно відстоював ідею народної освіти. Вважав за не обхідне систематично розвивати тіло. Для цього рекомендував фізичне виховання, що складається із дитячих ігор, участі дітей в домашніх трудових справах, курсу елементарної гімнастики суглобів (фізична освіта), народних ігор і забав. На його думку, діяльність тіла проявляється в рухах, а це залежить від будови та рухливості суглобів. Для цього він розробив елементарну гімнастику суглобів. Суть полягала в тім, щоб навчити людину виконувати рухи, можливі в кожному окремому суглобі. Далі передбачалось поступове ускладнення вправи за рахунок одночасного виконання рухів у двох, потім і кількох суглобів. На завершення виконувати складний комплекс, коли одночасно здійснюються рухи в плечовому ліктьовому та лучезап’ястному суглобах правої руки, інші – в аналогічних лівої, а ще які-небудь в суглобах або лівої ноги.

Елементарна гімнастика суглобів була використана потім при створення елементарних вправ у різних гімнастичних системах фізичного виховання або індивідуальних гімнастиках.

Під впливом педагогічних ідей Локка, Руссо, Песталоцци в багатьох країнах стали виникати товариства сприяння фізичному вихованню дітей, школи нового напрямку та керівництва в гімнастиці. Під словом “гімнастика” тоді розуміли сукупність усіх методів і засобів фізичного виховання.

В 70-90 роки XVIII століття школи нового типу виникли в німецьких державах. Це були так звані “філантропіни” або школи людинолюбства. Фізичному вихованню учнів тут приділялась велика увага як на фізичних заняттях, так і в позаурочний час.

Гімнастика складалась з бігу, стрибків, лазіння, метань, рухливих ігор, підняття та перенесення тягаря, боротьби, вправ на перекладині.

Найбільш відомими керівниками гімнастики в філантропінах були німці Фіт (1763-1836) та Гутс-Мутс (1759-1836). Обидва вони не тільки викладали гімнастику, а й написали ряд книг з питань фізичного виховання. Так, Фіт створив трьохтомну книгу під назвою “Досвід енциклопедії фізичного виховання”. В ній виклав відомі факти з історії фізичної культури в стародавньому світі в середні віки. Зробив спробу теоретично осмислити важливість фізичного виховання, описав техніку фізичних вправ та методику викладання. Найважливішим у книзі Фіта є спроба біомеханічного аналізу фізичних справ. Крім цього, він спробував обґрунтувати необхідність проведення публічних змагань (за прикладом Олімпійських ігор), описав порядок їх проведення.

Гутс-Мутс написав книгу “Гімнастика для юнацтва”, яка неодноразово перевидавалась не тільки в німецьких державах. Її популярність пояснюється тим, що автор зміг поєднати опис фізичних вправ з методикою їх застосування.

На думку Гутс-Мутса, гімнастика повинна зміцнювати м’язи активізувати кровообіг, загартовувати шкіру, розвивати в окремих м’язах і частинах тіла навички найбільш економних і ефективних рухів, вдосконалювати органи чуття. Серед описаних вправ чільне місце посідали: боротьба, біг, стрибки, метання, плавання, лазіння по канату, жердині, драбині, а також ручна праця та ігри.

Таким чином, перший період нових часів був особливо важливим в історії фізичної культури. В XVII-XVIII століттях утвердились нові погляди на виховання людини, втому числі фізичне виховання. Думки гуманістів пізнього середньовіччя про корисність фізичних вправ розширюються і збагачуються новими теоретичними положеннями (Локк, Руссо, Песталоцци та інші).

Масові армії, викликані війнами, вимагали фізично підготовлених резервів. Це обумовило виникнення на континенті Європи національних гімнастичних (німецької, французької, скандинавської, сокільської) та спортивно-ігрової (Англія) систем, організацію спортивних клубів з окремих видів спорту.

Відбулося розмежування та уточнення окремих понять. Так, раніше поняття “гімнастика” ототожнювалось з поняттям