Національна система фізичного виховання

В 70-80 роки ХІХ століття змагання з багатьох видів спорту стали проводитись регулярно. Виникла потреба створення міжнародних об’єднань, адже міжнародні спортивні змагання з епізодичних перетворились у систематичні. Поширюються міжзональні змагання, кубки, чемпіонат, першості. Стає гострою потреба міжнаціональних та міжнародних змагань. У кінці ХІХ століття створюються міжнародні спортивні федерації. Так, вже в 1881 році створено Європейську спілку гімнастику. У 1892 році – Міжнародну федерацію веслування (ФІСА) та Міжнародну спілку ковзанярського спорту (ІСУ). У 1887 році створена Міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ). У 1900 році – Міжнародна федерація велосипедистів (УСІ). В 1904 році – Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА). В 1905 році – Міжнародну спілку стрілецького спорту (УІТ). В 1908 році – Міжнародна аматорська федерація плавання. Ліга хокею та ін. В 1912 році – Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація, а в 1913 році – Міжнародна федерація плавання (ФІНА), та фехтування (ФІЄ).

Крім об’єднань спортсменів-аматорів, появились міжнародні осередки професіоналів з окремих видів спорту. Спорт став не тільки засобом виховання молоді, її допризовної підготовки, але й способом отримання доходів для спортивних ділків. Уряди більшості держав всіляко підтримували тягу молоді до спорту, заохочували зростання кількості спортивних організацій. Найчастіше очолювали їх знатні державні чиновники і спрямовували діяльність на виховання спортсменів в дусі своєї ідеології.

Так, у 1903 році “Все шведський спортивний союз”, якому підпорядковувались спортивні організації, очолив кронпринц Швеції. У 1912 році в Росії створено Комітет головного спостерігача за фізичним розвитком в державі, його діяльністю керував гофмейстер царського двору.

Для впливу на молодь застосовувались зусилля і неспортивних організацій, де створювались спортивні клуби та об’єднання. Так, з 1870 року спортивні заняття були введені як обов’язкові в Спільці християнської молоді. Почалась підготовка викладачів спорту для роботи в його організаціях. В 1896 року утворено спортивні ліги, котрі перед першою світовою війною налічували близько 1 млн. членів. Діяльність Спілки швидко розповсюдилась як у США, так і в інших державах світу, його підрозділи поєднували фізичне виховання з релігійним.

Згодом появились інші релігійно-націоналістичні організації, що вели спортивну роботу серед молоді: Всесвітнє об’єднання національно-єврейських гімнастичних та спортивних організацій “Маккабі”, Міжнародна ліга католицьких клубів фізичного виховання та інші.

В кінці ХІХ століття активізувалась політична діяльність німецького об’єднання “Турншафт” та турнерських організацій, котрі посилили пропаганду націоналізму, готуючи молодь до боротьби за “світове панування”.

Створена на початку ХХ століття в Англії організація бойскаутів перетворилась у міжнародну напіввійськову напівспортивну. Її засновник Баден Пауел – учасник англо-бурської війни в Африці, зауважив, що у бурів добре ведуть розвідку хлопчики і вирішив використати інтерес дітей до слідопитства. Його підрозділи бойскаутів були фактично школою військово-націоналістичного фізичного виховання дітей методом довготривалих ігор на місцевості. Його досвід виявився вдалим і був підтриманий багатьма послідовниками в різних державах світу. Навіть в Росії створились підрозділи бойскаутів.

Основними засобами їх виховання були ігри на місцевості, військово-прикладні види спорту, спортивні ігри, гігієнічна гімнастика.

Наприкінці ХІХ століття в сокільських організаціях посилилась пропаганда аполітичного фізичного виховання. В перші роки існування вони мали за мету об’єднання чеського народу для боротьби за не залежність держави, згодом перетворились в осередки, що виховували молодь в націоналістичному дусі.

Виникнення міжнародного спортивного руху (ХІХ – ХХ століття) обумовлене економічним та культурним піднесенням, швидким розвитком виробництва, військової справи, науки, створенням міжнародних монополістичних союзів. Національна ізоляція замінюється тенденцією до міжнародного співробітництва в різних галузях життя. Все це стимулювало організацію всесвітніх виставок, конгресів, об’єднань, в тому числі спортивних.

Швидко зростає соціальна роль спорту, особливо у військовій підготовці молоді.

Ще в 1889 році італійський фізіолог та військовий лікар Анжело Моссо в книзі “Фізичне виховання молоді” писав: “Той, хто хоче мати народ озброєним, повинен все своє вміння приділяти людям слабким, щоб протистояти наслідкам міського життя, необхідно всіляко розповсюджувати спортивні товариства, розвивати гімнастику, фехтування, плавання, веслування та інші види спорту”.

В кінці ХІХ століття розвиток спорту, створення клубів, товариств, успішно проходили в Англії, США, Італії, Німеччини, Франції, Болгарії, Угорщині, Росії, Скандинавський державах та інших.

Набувають популярність та успішно розвиваються нові види спорту (велосипедний, мото, авіа, автоспорт, баскетбол), доповнюється новими різновидами: легка атлетика, фігурне катання, ковзанярський спорт, стрибки у воду, на лижах та інші.

Для координації діяльності по проведенню змагань спортивні клуби об’єднуються в національні ліги та спілки. Так, в США (1888 рік) створено аматорська атлетичну спілку. Вона контролювала діяльність усіх самодіяльних спортивних організацій (крім університетських).

Крім уже створених міжнародних федерацій з видів спорту, виникають інші структури, де застосовується спорт і гімнастика. Це перш за все всесвітні та регіональні неурядові об’єднання. Їх членами є національні організації, а інколи і приватні особи.

У 1894 році з ініціативи французького діяча спорту Кубертена був створений Міжнародний олімпійський комітет, що взяв на себе місію відродження давніх олімпійських ігор. Їх проведення, починаючи з 1896 року, посилило інтерес до спорту і міжнародних спортивних змагань.

 

 

 

Складалася думка, що французи мало займаються спортом. Однак саме громадянин Франції П’єр де Кубертен