Національна система фізичного виховання

Виникають і розвиваються види сучасного спорту, створюються клуби, союзи, ліги, проводяться національні змагання.

 

 

Війни епохи французької революції, завойовницькі походи Наполеона сприяли створенню масових армій, що вимагало попередньої підготовки солдат. Військові потреби стимулювали виникнення самодіяльних військово-гімнастичних об’єднань молоді.

Так, в Прусії (Німеччина) в період наполеонівської окупації, виник так званий Турненський рух патріотично налаштованої молоді. Очолив його Фрідріх Ян (1778-1852) – переконаний націоналіст, прус оман. Перший гурток гімнастики був створений у 1810 році в Берліні при “товаристві друзів Песталоцци”.

Фрідріх Ян був прибічником короля і противником буржуазних перетворень. Але його діяльність вважається прогресивною, бо була спрямована на боротьбу за національну незалежність та єдність Німеччини. Він почав проводити воєнізовані ігри молоді на гімнастичному майданчику (тепер це парк ім.. Яна). На ній вже у 1811 році були встановлені гімнастичні прилади (перекладина, драбина для лазіння, паралельні бруси). Постійно зростала кількість учасників занять. За допомогою його помічників молодь займалася гімнастикою, військовими іграми, брала участь в напіввоєнізованих туристських походах. Слово “гімнастика” Ян замінив на “турнкунст” – мистецтво виверткості, а “гімнаста” назвав “турнером”. Разом із співробітниками він описав техніку вправ на гімнастичних приладах. Недостатність знань з біології та педагогіки привели Яна до значних помилок у фізичному вихованні. Так, наприклад, він вважав необхідним одну фізичну вправу виконувати найбільшу кількість разів, не сходячи з гімнастичного приладу.

На початку 20-х років турнерський рух був заборонений.

В 50-х роках почалось впровадження фізичного виховання (гімнастика) у навчальні заклади. Найбільш відомим діячем гімнастики тих часів був Адольф Шпісс (1810-1853). Він видав книгу німецький турнер до умов шкільних занять, зберігши переважно всі старі вправи. Особливу увагу приділяв організації занять, розробив певну структуру уроку. Починав його з порядкових, стройових вправ та наведення порядку в класі. Потім йшли вільні вправи без предметів. Тут Шпісс використав засоби, запропоновані засоби, запропоновані Песталоцци. Далі виконувались вправи на приладах, рекомендовані Яном.

Для збільшення щільності навантаження в уроці прилади були груповими (ряди перекладин, жердин, брусів...), що давало змогу одночасно виконувати вправу багатьом учням. Усі вправи Шпісс ділив на чотири групи за ступенем складності. При їх виконанні головна увага зверталась на їхню форму та на дотримання суворої дисципліни.

В 70 роки турненський рух був застосований пруською владою у позавійськовій підготовці резервів своєї агресивної армії.

У Франції патріотично налаштована молодь об’єднувалась у так звані юнацькі команди (з 1791 року), котрі стали зароками самодіяльного спортивно-гімнастичного руху. В них здійснювалась фізична, стройова підготовка, проводились воєнізовані ігри на місцевості та туристські походи. При Наполеоні вони були перетворені у шкільні батальйони, а після поразки Наполеона були ліквідовані. Фізичне виховання було виключено із шкільної програми. Лише після виводу із Франції окупаційних військ (1818 р.) в армії вводиться гімнастика. Керівництвом здійснення цього заходу було доручено полковнику Франциско Аморосу (1770-1848). Він відкрив “Нормальну гімнастичну цивільну і військову школу” та був призначений інспектором фізичної підготовки усіх військово-учбових закладів Франції. Він став організатором і творцем системи природно-прикладної гімнастики. Його книга “Посібник з фізичного, гімнастичного та морального виховання” (1830) була відзначена премією та рекомендована для шкільних бібліотек.

Амофос знав педагогічні теорії Локка, Руссо, Песталоцци, практику Суворова, гімнастику Гутс-Мутса, але створив свій оригінальний метод фізичного виховання, який одержав назву природно-прикладної гімнастики.

Амором вважав, що педагог фізичного виховання повинен розвивати в учнях фізичні та моральні якості. Гімнастику вважав наукою пізнання власних рухів, її співвідношення з почуттями, розумом. На його думку, вона повинна змінювати здоров’я, сприяти довголіттю, покращенню людської породи, збільшенню сили і багатства окремих людей та всього суспільства.

Як видно, природно-прикладна гімнастика Амороса мала оздоровче, освітнє та виховне значення.

Від педагогів Амором вимагав знання анатомії, фізіології, педагогіки, психології, музики, а також індивідуальних особливостей вихованців. Гімнастику він ділив на цивільну, військову, лікувальну та сценічну. Він домагався, щоб навчальна група була самокерованою общиною, вирішувала виховані задачі.

Природно-прикладна гімнастика Амороса передбачала:

• Фізіологічне обґрунтування окремих вправ та всього фізичного виховання;
• Лікарський і педагогічний контроль;
• Розвиток не тільки фізичних, а й морально-вольових якостей;
• Розвиток самодіяльності, творчої активності педагога та учнів.

В Данії Франц Гахтагель (1777-1847) створив “товариство заохочення фізичного виховання” (1799), а в 1800 році – школу гімнастики. Випускники викладали гімнастику в армії та самодіяльних гуртках учнів. Пізніше вона перетворена в інститут гімнастики.

Наявність підготовлених вчителів гімнастики дозволила включити фізичне виховання, як обов’язковий предмет у програми всіх учбових закладів Данії.

Нахтагель видав підручник гімнастики для сільських та міських народних шкіл. Крім цього, підготував книгу з індивідуальної гімнастики. Він не висунув своєї теорії гімнастики та методики, а популяризував і пристосовував до датських умов гімнастику своїх попередників.

В Швеції П’єр Лінг (1776-1839), ознайомившись з постановкою фізичного виховання в німецьких державах, Данії, вивчив анатомію, вчення Песталоцци і створив свою гімнастику.

У 1813 році відкрив у Стокгольмі інститут гімнастики і став там її викладати. Він