Національний феномен Кирило-Мефодіївського товариства

В неволі, в самоті немає, Нема з ким серце поєднать. То сам собі оце шукаю Когось-то, з ним щоброзмовлять[15, c. 117].

На середину ХІХ століття української бездержавності та культурної стангнації «братчики» вивели українську культуру потугами, в першу чергу, Шевченка на високий щабель розвитку, яскраво підкреслили її самобутність та переконали уми світу, що вона є частиною європейської цивілізованої сім’яї. Останнє і породило мудрі політичні думки про національний паритет та слов’янську федерації, розумний панславізм.

На сьогодні здається, що товариство відіграло важливу роль в існуванню національного руху на українських землях. А великою мірою, воно пролонгувало політичні надії, які трансформували нарешті з культурного захисту народу. Правникам видається система державного устрою та співвідносин слов’янських братів-народів варіантом на той час малоздійсненним, бо ж не було суспільного бажання, яке ущімлювалось адміністративним апаратом. Кумедно, але вона нагадувала б нинішню модель державно-національної взаємодії країн Європи, що формовані у вільних об’єднаннях з урахуванням їх соціальних, культурних притаманностей та санації економічних перспектив. Певною мірою ідеї, пропаґовані товариством, хотіли відбути американський проект державотворення, вони черпали силу з мужності адептів Великої Французької революції. Цьому послугувало опрацювання учасниками братства літератури просвітників та «аполоґетів хорошого світу», наприклад Вольтер, Байрон чи то Гердер. Усі вони народжували мудрі зерна ліберальних змін та доречного соціального лаштунку у державах. Вони були романтиками, але їх твори залишали політичні відблиски, які пробивали проміння через терни абсолютисько-царської збалансованості та суспільного консерватизму.

З поміж головного, Йоганн-ГотфрідГердер (німецький філософ), що жив на межі століть XVIII-XIX любив козацький ідеал України, шанував її історичні намагання та пророкував їй шанобливе майбутнє. Визнаний у світі культуролог визначив формотворчий базис народу, де його атрибутами була мова, культурні досягнення, література, адже, коли пишуться твори мовою певної нації, то шанси на відмирання тої мови з кожним твором зменшені. А українці-ті, хто заслужив на своє історичне визнання, бо вони мають згадати історичні ноти своєї нації та осягнути все почуттям національного будівництва. Не лише такими приємними нотами, які могли вплинути на становлення думок «братчиків», оспівувалась їх програма. Завдяки волелюбній традиції Івана Мазепи, про Україну дізналась Європа з рядків Вольтера, Байрона. А даний гетьман став ланкою військово-політичної боротьби народу. Вважати за потрібне можна і продовження боротьбу у культурно-політичних, літературних формаціях членів Кирило-Мефодіївського братства в умовах тотальної бездержавності та соціального гніту.

Із вище зазначеного, виокремимо сутнісну думку, що охарактеризувала б значення товариства в історії України. І це можна назвати феноменом. Як мінімум, тому, що братство увібрало політичний етап становлення української думки після культурних, скріпило соборні наміри із Галичини до Наддніпрянщини і Слобожанщини. «Братчики» засвідчили ревні намагання київської та харківської інтеліґенції у своїй основі до національного пробудження та створення умов росту плодів, що мали б вийти з-під пильних намірів їх аполоґетів.

 

 

Що може стати для українця щастям? Не лише мир, праця та щастя, а й національна ідентифікація, що скріплена палким патріотизмом до рідної землі, яка дає працю, широке блакитне небо, що уможливлює мир над злободенною наснагою народу та воля. Останній постулат є закоріненим у ментальності багатьох націй, головним залишалось би знайти його чи народити. Гадаю, що відродженням національної волі зайнялись «братчики». «І на оновленій землі врага не буде супостата…» писав літературний натхненних організації імені Кирила і Мефодія Т. Шевченко. Вбачаю феномен Кирило-Мефодіївського братства у тривіальних просторах та науково зрозумілих аргументах – у відтворенні законних прав на національне відтворення буття на Богом даній землі:

« Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!»

Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїйдіяльності. Протягомприблизно 14 місяцівйогоіснування “браття” збиралисякількаразів на триваліфілософські й політичнідискусії (під час однієї з них якраз і бувприсутнійдонощик Петров) та підготували ряд положеньсвоєїпрограми.

Існувалотовариство у 1846-1847 роки. Це роки кріпосного ярма та пильного абсолютизму імператора Миколи І, деспотизм якого не бачив краю у безлічі державних справ.

Основну мету братства висвітлено прагненням подолати недоцільний політичний лад та дарувати справедливі соціально-національні права народам всього слов’янського світу. Вони діяли на засадах християнства та намагались імплементувати національно-державне визволення рідної української землі. А головне, довершити ранішні початі козаками форми демократії з республіканським типом управління. Правовий ґрунт «братчики» черпали з взірців систем США та Франції. Приємним фактом був момент визначення центу федерації – Києва. Природньо, що провідна роль відводилась для України як каталізатора співнародного товариства слов’ян. Прагнення того, що федеративний устрій, як найщасливіший перебіг суспільного життя слов'янських націй був найальтернативнішим. Ми почали уявляти всі слов'янські народи з'єднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або Сполучених Штатів Північної Америки, з тим, щоб усі перебували у міцному зв'язку між собою, але кожна зберігала свято свою окрему автономію[20, c. 180].

Нині, фактично, у працях чи кожного історика чи політолога, що вивчає становище української політичної думки періоду ХІХ століття, звертається увага на феном Кирило-Мефодіївського братства. Оцінюють його політико-правові ідеї та програмні настанови для їх реалізації. Як для політичної історії України, так і для культурної через здобутки членів братства, феноменальність ідей є цікавим вираженням філософсько-політичної думки українців у формі бездержав’я сивої давнини. Варто відзначити, що у самих же творах «братчиків» мржна знайти цінні арієнтири для досліджень правової думки України. До когорти таких варто віднести публікації самих кирило-мефодіївців, а також у працяхОлександраКониського, СергіяЄфремова, ДмитраБагалія, МихайлаГрушевського, Михайла Возняка таінших.

Українська національна ідея завше була субтильною та хворіла на віруси зовнішніх впливів та інтервенції в її територіально-народний простір. В політиці Російської імперії братство підбурило до пошуку універсального ключа вирішення українських проблем: все нові і нові репресії застосовувати.

Кирило-Мефодіївське товариство справило невмирущий орієнтир на побудову державності, розвитку культури, збагачення арсеналу літературописання, збереження духовно-моральних чеснот нації, її традицій та у той буремний час дозволила зайти проекти побудови ліпшого життя. На цьому напрямі вони бачили потребу консолідації народів, порозуміння їх національно-визвольних потреб та доцільності побудови слов’янського простору поваги, що б скріпився правовим фундаментом та відтворив загальнолюдські цінності.

 

 

1. Історія української літературної мови / І. Огієнко; упоряд., авт. іст. -біогр. нарису та прим. М. Тимошик. – К. : Либідь, 1995. – 296 с. : іл. : ім. покажч.
2. Возняк, М. Кирило-Мефодіївське Братство [Електронний ресурс] / написав Михайло Возняк. – Електрон. текст. дані (1 файл: 88, 2 Мб). – Львів: Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1921. - (Учітеся, брати мої! ; ч. 3).
3. Полянський О. А. ІсторіяУкраїни: / Олег Полянський, Руслана Труба. – Л. : ЛДУФК, 2011. – 468 с.
4. Кирило-Мефодіївськетовариство: у 3 т. / АН УРСР. Археогр. комісія та ін. ; упоряд. М. І. Бутич, І. І. Глизь, О. О. Франко; редкол. : П. С. Сохань (голов. ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1990. –
5. Т. 1. – 1990. – 544 с.
6. Т. 2. – 1990. – 696 с.
7. Т. 3. – 1990. – 440 с
8. Радько П. Г. Національні традиції державотворення в українській історіографії та політичній літературі ХІХ-ХХ століть: концепції, ідеї, реалії. – К., 1999. – 387 с.
9. Дорошенко Д. НарисісторіїУкраїни. – К., 1991. – ТЛІ. – 350 с.
10. Салтовський Олександр Іванович Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). – К. : Вид. ПАРАПАН, 2002. – 396 с.
11. Гучко Г. Ренесанс в Україні та Кирило-Мефодіївськатрадиція // ВісникЛьвівськогоунів-ту. Філософські науки. – Львів, 2003. – Вип. 5. – С. 264-273.
12. Пасічник М. С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи: навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К. : Знання, 2006. – 735 с.
13. Політологія: Навчально-методичний комплексАвтори: Кирилюк Ф. М., Конверський А. Є., Білик В. Ф. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка | Кількість сторінок: 697
14. Господин А. МиколаКостомарів. – Вінніпег, 1986. – 36 с.
15. Політологія: Навчально-методичний комплексАвтори: Кирилюк Ф. М., Конверський А. Є., Білик В. Ф. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка | Кількість сторінок: 697
16. Бойко О. Д. Б 77 Історія України: Посібник. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 656 с. (Альма-матер).
17. Субтельний, Орест. Україна: Історія: навчальниц посібник / О. Субтельний. – 3-тє вид., перероб. ідоп. – Київ: Либідь, 1993. – 720 с.
18. Шевченко Тарас Кобзар: Повне видання в трьох томах / Т. Г. Шевченко. – 2-е вид. – [Мюнхен]: Видання книж. т-ва «Універсальна бібліотека», 1947. Том 1. На чужині. – 1947. – 127 с.
19. Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник Автори: Тюрменко І. І., Горбула О. Д. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Центр навчальної літератури | Кількість сторінок: 368
20. Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні Курс лекцій: Навч. посіб. – К. : Вища шк. : Т-во «Знання», КОО, 1999. – 543 с.
21. Україна і Росія в історичнійретроспективі. Верстюк В. Ф., Горобець В. М., ТолочкоО. П. Том1. Українськіпроекти в Російській імперії. – Київ: Наукова думка, 2004. -501 с. 19. [Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1990. -С. 425-438. ]
22. Кирилло-Мефодиевском обществе и идеологии его членов см. Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847). М., 1959.