Науковий вісник «Асканія-Нова»

С+ 22 54,5 45,5 - 36,4 4,5 59,1

 

Таблиця 3. Ступінь забруднення вовни у 15-місячних баранців на боку

 

Гру-па n Довжина вовни природна, см Ступінь забруднення, % Зона вимитості у % від довжини штапелю

 

Характер вовнового покриву

БП 31 13,24±0,39 9,7 16,1 71,0 3,2 16,1±1,10**

КР 24 13,25±0,45 4,2 12,5 50,0 33,3 15,8±1,55*

КГ 5 12,90±0,43 - 20,0 60,0 20,0 23,8±3,70

ДР 6 13,17±0,77 16,7 16,7 49,9 16,7 15,1±3,67

ДГ 5 12,70±0,87 - - 80,0 20,0 16,6±3,54

Складчастість шкіри

С- 19 13,45±0,54 10,5 15,8 63,2 10,5 17,7±1,99

С 30 13,25±0,38 10,0 10,0 60,0 20,0 16,6±1,38

С+ 22 12,84±0,35 - 18,2 63,6 18,2 15,9±1,51

Встановлено, що у баранців з короткою густою песигою зона вимитості найбільша - вона займає 23,8 % від загальної довжини вовни на боку. За цим показником вони переважають безпесижних баранців і з короткою рідкою песигою на 7,7...8,0 (Р>0,95, Р>0,90).

Баранці з різною складчастістю шкіри при народженні теж значно відрізнялися за ступенем забрудненості вовни. Найменшою забрудненістю вовни характеризувалися малоскладчасті баранці, у 89,5 % яких відмічено проникнення бруду до третини глибини штапелю і лише у 10,5 % більше ніж до половини глибини штапелю. Серед нормальноскладчастих і багатоскладчастих баранців таких відмічено 18,2...20,0 %. 

За зоною вимитості у баранців з різною складчастістю шкіри достовірної різниці не встановлено. Проте найменшою вимитістю характеризуються багатоскладчасті баранці (15,9 % проти 16,6...17,7 % ).

Висновок. Безпесижні баранці за вмістом жиру у вовні мають перевагу над баранцями інших дослідних груп на 1,4...1,9 % (Р>0,95) і відповідно меншу забрудненість та вимитість вовни в штапелі. За вмістом поту, виходом чистого волокна достовірної різниці не встановлено. 

У 15-місячних баранців з різною складчастістю шкіри при народженні за вмістом жиру, поту, виходом чистого волокна і співвідношенням жир:піт достовірної різниці не встановлено. 

Список використаної літератури

 

1. Бледнов В.А. Использование австралийских мериносов в Хакасии / В.А. Бледнов // Зоотехния. – 1996. - №7. – С. 11-13.

2. Болотова Т.Г. Вовнові якості овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи / Т.Г.Болотова, В.В. Підгорний // Вівчарство. – 2004. – Вип. 30. – С. 110-113.

3. Занкевич О.Г. Особенности шерстной и мясной продуктивности австрало-асканийских помесей: дис. канд. с.-х. наук: 06.02.01 / О.Г. Занкевич. – Аскания-Нова, 1986. – 167 с.

4. Иванов М.Ф. Курс овцеводства / М.Ф. Иванов // М: Сельхозгиз, 1935. – 496 с.

5. Методические исследования количества и качества шерстного жира и пота / [ под ред. Е.И. Лихачевой]. – Ставрополь, 1979. – С. 27.

6. Спешнева З.В. О наличии связи между крепостью и жиропотностю шерсти асканийских овец / З.В.Спешнева, Н.А. Карпова // Бюлетень научной информации. – 1957. - №4. – С. 7-16.

 

УДК 636.32/38.082

 

СТВОРЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ М’ЯСО-МОЛОЧНО-ВОВНОВОГО ВІВЧАРСТВА В УКРАЇНІ

 

П. І. Польська, д-р  с.-г. наук

 

Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. І ванова “Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства

 

Викладено результати 50-річних досліджень щодо створення інтенсивних типів асканійських кросбредів і асканійських чорноголових з рекордними показниками м’ясної, молочної і вовнової продуктивності та використання їх в якості поліпшуючого генофонду для виведення першої вітчизняної асканійської м’ясо-вовнової породи овець з кросбредною вовною.

 

Ключові слова: породоутворення, цигайські вівцематки, асканійські мериноси, англійські м’ясні барани, схрещування, асканійські кросбреди, асканійські чорноголові, новостворена порода.

 

Нині керівники і спеціалісти агроформувань різних регіонів України проявляють значний інтерес до розведення овець, які одночасно продукують як дієтичні продукти харчування: м’ясо – ягнятину і товарне молоко для виготовлення сиру – бринзи з цілющими властивостями, а також високоякісну вовну.

Сучасні економічні ринкові відносини ставлять до вівці, як засобу виробництва, такі вимоги, що підтверджують дієздатність наукового висновку законодавця основ породоутворення академіка М. Ф. Іванова: майбутнє мають тількі м’ясо-вовнові вівці тому, що вони значно вигідніші, ніж м’ясні або вовнові [ 1].

Академік М. Ф. Іванов, виходячи із результатів особистих досліджень по метизації овець проведених в Асканії-Нова у 1925-1935 рр., які свідчили про низьку акліматизаційну здатність імпортних тварин, дійшов висновку про необхідність виведення вітчизняних порід овець  [ 1 ].

Створена М. Ф. Івановим в Асканії-Нова 1925-1935 рр. перша вітчизняна порода – асканійська тонкорунна і розроблена ним методика виведення нових порід овець зіграли видатну роль у докорінному перетворенні в Радянському Союзі грубововнового вівчарства в тонкорунне і напівтонкорунне.

Через 20 років після дослідів,  проведених академіком М. Ф. Івановим в Асканії-Нова, за ініціативою його учня і послідовника академіка Л. К. Гребеня, питання щодо створення в Україні м’ясо-вовнового вівчарства багаторазово розглядалося  на державному рівні. Але ж керівництво України особливу увагу приділяло розвитку галузі вівчарства заради виробництва вовни, тому селекція овець протягом десятиліть була спрямована на підвищення настригу вовни і поліпшення її якості.

Спорудження Каховської зрошувальної системи в 60-х роках минулого століття, з метою перетворення посушливих земель на півдні України  в зону стабільних врожаїв сільськогосподарських