Недоговірні зобов’язання. Відшкодування шкоди

Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності

Крайня необхідність має місце в тих випадках, коли особа заподіює шкоду правоохоронним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує їй, чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо за таких обставин відвернути небезпеку іншим шляхом було неможливо.

Джерелом небезпеки, яке створює стан крайньої необхідності, можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сніжні урагани, обвали тощо), агресивні дії диких і домашніх тварин, несправний стан машин та агрегатів, устаткування, фізіологічні і біологічні процеси (голод, спрага, тяжка хвороба), протиправні дії третіх осіб (підпал, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо).

За загальним правилом шкода, заподіяна за таких обставин, відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Водночас особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи конкретні обставини, суд може:

а) покласти обов'язок відшкодування шкоди на особу, в інте ресах якої діяв заподіювач;

б) зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці;

в) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди повністю;

г) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди частково.

Відшкодування моральної шкоди

В ЦК 2003 p. правовому регулюванню питань, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, присвячена спеціальна стаття – ст. 23 «Відшкодування моральної шкоди».

Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страждання, заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи на підставі закону нематеріальні блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ділову репутацію, недоторканність приватного життя тощо).

Моральна шкода може полягати у:

• фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз ку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої чи сімейної таємниці) ;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз ку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права власності, в тому числі інтелектуальної, прав споживача тощо) ;
• приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фі зичної або юридичної особи.

У деяких нормативних актах законодавець прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди. Це ст. 49 Закону України від 2 жовтня 1992 р. Про інформацію», ст. 24 Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів»ст. 52 Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», ст. 17 Закону України від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 25 Закону України від 15 вересня 1995 р. «Про туризм» та ін.

В судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховують такі чинники:

• фізичні страждання потерпілого (вид тілесного ушкоджен ня, тривалість лікування, процес лікування, наслідки) ;
• моральні страждання потерпілого (вік, особисте сприй мання наслідків) ;
• погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації;
• обставини заподіяння шкоди (ступінь вини заподіювача і потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння шкоди – нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових обов'язків тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Життя і здоров'я фізичної особи є матеріальним благом, яке не підлягає грошовій оцінці. Тому в цьому підрозділі йдеться не про відшкодування збитків, які виникають у зв'язку з каліцтвом особи чи її смертю, а про сплату певного відшкодування у зв'язку з тим, що вона втратила заробіток, понесла додаткові витрати, пов'язані із лікуванням, протезуванням тощо.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати:

• заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення професійної або загальної працездатності;
• додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
• моральну шкоду незалежно від її вини.

Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:

а) під час виконання особою договірних зобов'язань;

б) джерелом підвищеної небезпеки;

в) під час виконання трудових обов'язків;

г) фізичній особі-підприємцю;

д) малолітній або неповнолітній особі.

Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:

• розміру заробітку потерпілого;
• ступеня втрати професійної працездатності;
• вини потерпілого.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається виходячи із:

• середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до каліцтва;
• ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсут ності – загальної працездатності.

Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність виконувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність – здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою.

Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:

• додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчу вання) ;
• шкоди, завданої смертю годувальника;
• витрат на поховання.

Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, що була на момент присудження розміру відшкодування.

Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).

Шкода відшкодовується:

• дитині – до досягнення нею 18 років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років) ;
• чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які до- сягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом - довічно;
• інвалідам – на строк їх інвалідності;
• одному із батьків (усиновлювачам), або другому з под ружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездат ності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за мало літніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого – до досягнення ними останніми 14 років
• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого – протягом п'яти років після його смерті.

Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності або загибелі внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, яке призвело до втрати працездатності, визначається Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»