Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики)

З іншого боку, у роботі виявляються індивідуальні настанови, пов'язані з поняттям совісті, яка постає в російській культурі як своєрідний “орган” етичної оцінки (Є. В. Урисон). Специфіка контекстів осуду полягає в тому, що уявлення про совість, в якому втілюється переконаність суб'єкта оцінки у власній правоті, як правило, входить у пресуппозицію висловлень, які формують відповідні мовленнєві акти. У контекстах осуду поняття совість має подвійне призначення: з одного боку, совість служить тим смислотвірним мотивом, який зумовлює критичну активність мовця і його право на вимогу, а з іншого, – совість суб'єкта вчинку є своєрідним об'єктом і метою впливу. Пор. : Вот и все мы должны сказать себе это “хочу” или “не хочу” – каждый должен решить, хочет ли он осознать прошлое, принять на себя боль этого мира, нести крест ответственности за него, который называется совестью (ЛГ, № 47, 2000).

Актуалізація етичного понятійного ряду в досліджуваних контекстах зумовлена настановою мовця на ціннісне “ущіплення соціального простору” (Т. М. Ніколаєва), а також активною настановою на зміну відповідного стану справ. Загальні й індивідуальні ціннісні настанови в мовленнєвій практиці постають у специфічному ряді образних уявлень про норму й оціночну шкалу, до яких належать: “межа”, “край”, “ворота”, “рамка”, “кінець”, “порядок”, “висота”, “повнота”, “чистота”, “шлях”. Напр. : Случай с приданием обратной силы норме, которая ухудшает положение подследственных и осуждённых, не вписывается ни в какие правовые рамки (МН, №27, 2000). Метафоричні засоби, що використовуються в організації як нормативної парадигми, так і шкали оцінок, фіксують універсальні образи етичного досвіду мовного колективу. У контекстах осуду ці образні уявлення об'єднуються семантичною домінантою “вихід за межі норми”.

Специфіка віднесеної до сфери етики оціночної шкали полягає, з одного боку, в її асиметрії, бо етична норма пов'язана з поняттям добра і співпадає зі сферою позитивної оцінки, будь-яке ж відхилення від норми переноситься у сферу “негативного”. З іншого боку, особливість шкали пов'язана з її неградуйованим характером, що зумовлено категоричною природою етичних приписувань і відбивається на характері оцінки, вираженої в термінах наявності/відсутності моральності. Пор. : Есть люди, которые миновали какие-то ступени в своём нравственном развитии, и их любовь к своему народу замешивается на бесчеловечности, на чувстве солидарности в стае, на принципе “мы и они”, где “они” – нелюди (ЛГ, №5, 2001).

Зв'язок МА осуду з глобальним соціокультурним контекстом проявляється в характері дискурсу, з яким зв'язана НЕО. “Осуд” як специфічний мовленнєвий акт, як правило, реалізується в дискурсивному контексті двох сфер комунікаціі: щоденно-побутової і масової. Зв'язок цих сфер визначає наперед спільність механізмів мовленнєвої поведінки, що, зокрема, пов'язано з розширенням зони негативних оцінних номінацій у сфері “чужого”, характерного для сучасної публіцистики (Є. В. Какоріна, Л. П. Крисін). Оцінка і специфічні форми її вираження стають маркерами поведінки, яка визначається як “обивательська” (Т. М. Ніколаєва). Вияви такого типу мовленнєвої поведінки у сфері публіцистики свідчать, по-перше, про роль стереотипів масової свідомості, по-друге – про прагматичні чинники, які зумовлюють характер риторичного оформлення газетного тексту.

Сучасна російська публіцистика є сферою інтерпретативного коментаря, в якому досить виразно проявляється суб'єктивний комунікативний намір мовленнєвого суб'єкта і відповідний спосіб концептуалізації дійсності. У текстовому просторі публіцистики, що відбиває моральний аспект комунікації, виділяються два типи дискурсів: власне етичний і критичний. Параметри, за якими диференціюються дискурси, пов'язані з комунікативними стратегіями і тактичними прийомами, обраними творцями дискурсу. Власне етичний дискурс, з якого, як правило, виключається оцінна аргументація, визначається за модальною настановою суб'єкта. Утверджуючи моральні цінності, він делегує моральному авторитету право на судження, що виявляється в апеляції до текстів прескриптивного характеру. Така настанова здійснюється у формі проблемного (гомілетичного) міркування й допускає плюралізм ціннісних орієнтацій. Пор. : Когда мы сталкиваемся с такими трагедиями, вопрос нужно ставить не “почему? ”, как бы желая найти виновного. Правильным будет вопрос перед каждым из нас: “Для чего? ”. Какая весть заключена в том или ином печальном событии? Для каждого это призыв положить на нашу чашу весов жизни нашей страны как можно больше добра, меньше зла (МН, № 45, 2000). Через це основна стратегія автора етичного дискурсу, який прагне знайти точки зіткнення в протиставлених позиціях, орієнтована не на конфлікт, а на примирення, умовляння і взаєморозуміння.

Настанова на актуалізацію загальноприйнятої етичної норми видозмінюється в контекстах критичного дискурсу, який стосовно МА осуду виявляється у двох своїх модифікаціях – ідеологізованій та “обивательській”. Виділені модифікації протиставляються власне етичному дискурсу з огляду на обумовленість іх функціонування орієнтованим на публічність конфліктом – побутовим або ідеологічним. Розрізнення цих модифікацій проводиться щодо контекстів, у яких реалізується стратегія на осудження опонента, визначена насамперед протиставленням полярних ціннісних чи ідеологічних позицій. Через те, що опозиції їдей, які відображають суспільні інтереси, мають ціннісний характер, схильність автора ідеологізованого дискурсу до сповідувальних ідеологічних принципів втілюється в