Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики)

Реалізація комунікативних стратегій і тактик, характерних для “обивательської” моделі поведінки, діагностує “обивательський” тип дискурсу. До характерних ознак такої поведінки належать стереотипність мовлення, високий рівень її “агресивності”, тяжіння до оцінки як зручної комунікативної реакції, а також гіпертрофованість сфери негативних оцінок у мовленні (Т. М. Ніколаєва, Л. П. Крисін та ін.). Одним із показників обивательського дискурсу є встановлення індивідуальних ціннісних пріоритетів мовця як точки відліку, “обивательська” позиція якого проявляється в тотальній недовірі до істинності ціннісних настанов Іншого.

Співвіднесені з тактичними завданнями настанови – на конфлікт з опонентом чи на пошук підстав для спільної точки зору з адресатом – відбиваються в структуруванні тексту. Тексти, в яких реалізується дискурс, мають таку організацію, яка свідчить про зміну мовленнєвих тактик. До основних тактичних операцій, яким віддає перевагу відправник обивательського дискурсу і які орієнтовані на нав'язування масовій аудиторії авторської настанови, належать пряма адресація, апеляція до негативних емоцій, полемічні й софістичні прийоми аргументації тощо. Домінуюча стратегія й тактика мовленнєвих дій у контексті публіцистичного осуду спрямована на викриття дій Іншого і, відповідно, зниження значущості його ціннісної позиції. Пор. : Это они, полные никчемушники, при несметных деньгах Газпрома…не смогли даже по-капиталистически цивилизованно и безупречно перекупить акции НТВ и стать его хозяевами. Вместо этого они спровоцировали грандиозный скандал и позорище на весь свет (ЛГ, № 4, 2001).

Способи риторичної організації “обивательського” дискурсу, за допомогою яких реалізуються відповідні стратегії, не залишають можливості для потенційного діалогу, демонструють заміну логічної аргументації, порушення основних постулатів спілкування, “переведення” комунікації у знижено-побутовий план, а також тактику “переходу на особистостї”. У цілому в межах стратегії на осудження опонента переважно залучаються засоби індивідуальної експресії, а впливова сила висловлювань визначається стереотипами мовленнєвої поведінки.

Проведений у роботі аналіз демонструє особливості мовленнєвої ситуації в тому вигляді, в якому вона фіксується в широкому контексті сучасної публіцистики. У ній відбиваються загальні закономірності конфліктної комунікації, органічним елементом якої є мовленнєві акти НЕО. Основним показником “обивательського” дискурсу, що являє собою модифікацію критичного дискурсу, виступають контексти осуду, реалізація яких і є лакмусовим папером “обивательської” моделі мовленнєвої поведінки, що характеризується риторикою самоствердження.

Висновки. У висновках узагальнені результати дослідження, найважливішими з яких є такі:

1. Аналіз семантичної структури оцінного висловлювання свідчить, що загальною закономірністю контекстів осуду є обумовленість їх функціонування інтенціями мовця. Специфіка відповідних контекстів в означеному вище руслі дозволяє виявити чітко виражений модальний контекст функціонування МА, ілокутивною метою яких є негативна етична оцінка. У відповідних МА суб'єкт представлений як суб'єкт/цінитель, суб'єкт вчинку/об'єкт осуду, адресат і як свідок/спостерігач. Позиція суб'єкта проявляє себе у специфіці аксіологічного підґрунтя, пов'язаного із загальнолюдськими цінностями, і виявляється в характері емоційного мотиву.

2. У досліджуваних контекстах об'єкт НЕО постає як особа (персоніфікований об'єкт), вчинок людини, певний стан справ, соціальні інститути, соціум як ціле. Включення відповідних номінацій об'екта НЕО у контекст здійснюється на основі прийомів метафоризації, гіперболізації, глобалізації та пейоративного відчуження, що дозволяє посилити перлокутивний ефект відповідних МА. Індикатором прототипової ситуації осуду виступають складники набору ключових соціоетичних понять і моральних категорій, до яких належать: добро і зло, совість і обов'язок, відповідальність і справедливість та ін., а також негативна оцінка вчинку Іншого й вказівка на дефектність його ціннісної програми.

3. Соціокультурні механізми, які регулюють мовленнєву поведінку суб'єкта НЕО, мають стереотипний характер, що визначає специфіку дискурсів різних типів. Осуд як мовленнєвий акт пов'язаний із критичним дискурсом у публіцистиці і “обивательською” моделлю поведінки. У цілому в межах стратегії на осудження опонента переважно залучаються засоби індивідуальної експресії, а впливова сила висловлювань визначається стереотипами мовленнєвої поведінки.

4. Співвіднесення різних типів дискурсів, загальною особливістю яких є понятійна етична парадигма, виявляє їх принципову відмінність. Власне етичний дискурс, який спорадично проявляється в публіцистиці й підноситься до філософського рівня, орієнтований на утвердження моральних цінностей, критичний же у всіх його можливих модифікаціях – на оцінку. Ось чому осуд є “лакмусовим папірцем”, що діагностує оцінний характер сучасної публіцистики й домінуючий у ній критичний дискурс.

  

 

1. Гуслистая Л. А. Негативная этическая оценка в речевых актах осуждения // Сборник научных трудов. Вып. 3. – Харьков: Константа, 1999. – С. 70-76.

2. Гуслистая Л. А. Семантические и прагматические особенности речевых актов осуждения // Вісник Харківського університету. Вип. 448. Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості. – Харків, 1999. – С. 327-331.

3. Гуслистая Л. А. Методологические подходы к изучению аксиологических высказываний в современных лингвистических исследованиях // Вісник Харківського університету. Вип. 491. Традиції Харківської філологічної школи.