Людина та комунікація

 

Вступ

1. Історія виникнення комунікації

2. Розвиток комунікації за сучасних умов

3. Вплив комунікації на життя особистості

Висновок

Бібліографічний список

 

 

Вивчення масової комунікації й проведення прикладних досліджень у цій галузі – це фактично вивчення медіа з точки зору їхнього впливу на спільноту, а також на особистість з метою перетворення її у “масову людину”, учасника спільноти. Через те дослідження медіавпливу є головним напрямом досліджень масової комунікації.

Предметом даної роботи є масова комунікація як така, що впливає на життя та поведінку особистості, її адаптацію у соціумі.

Об'єктом виступає процес взаємодії особистості із світом за допомогою комунікації. При написанні курсової роботи використовувся метод системного аналізу наукових матеріалів (метод пізнання), аналізуючи які автор намагався простежити вплив масової комунікації на особистість. За мету автор ставив простеження впливу комунікації на особистість у різних сферах людського життя, а також у духовній сфері буття. [1; с. 222-238].

 

 

Термін «масова комунікація» вживається як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі неоднозначно. Ним позначають як мінімум три явища: 1) процес передавання та розповсюдження інформації на масову аудиторіїо; 2) власне інформацію; 3) засоби масової комунікації. Ми розуміємо під масовою комунікацією процес поширення соціальної інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику, розташовану в різних місцях аудиторію. Говорячи про інформацію у суспільстві, не можна обминути поняття соціальної інформації. Вона виникла разом із суспільcтвом. Спочатку людина сприймала інформацію безпосередньо, «з перших рук», потім виникли різноманітні пристосування для її передавання (барабани, вогнища). Поступово з розвитком цивілізації людство почало відчувати гостру потребу в інформації, яку здобули інші члени суспільства, причому часто дуже далеко від безпосереднього користувача інформації. Це було повштовхом для розвитку засобів зв'язку, а потім і до виникнення засобів масової комунікації. Цей процес був ініційований і тим, що людство відчувало потребу в знаннях, яких набули попередні покоління, а передати його повністю лише у вигляді усного мовлення було неможливо. Саме соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом і які містять у собі відомості про процеси функціонування суспільства, а також те, що стосується цих процесів і може вплинути на них. Соціальна інформація характеризується такими властивостями, як об'єкивність, достовірність, новизна, репрезентативність тощо [2; с. 53-55].

Розглядаючи еволюцію масової комунікації, науковці зазвичай виділяють чотири стадії її розвитку. Першу стадію пов'язують з виникненням мови як найбільш універсального засобу комунікації від часів, коли людина власне і явила собою мислячу істоту, і до моменту появи друку. Другий період одні дослідники назвали „ерою Гутенберга”, інші – „ерою друкарського верстака” (що його і сконструював названий німецький першодрукар), а треті – „логократією”, підкреслюючи тим самим панівний стан слова на цьому етапі комунікації, став наступним кроком у розвитку комунікації. Саме слово, спочатку у поодиноких книжках, а потім у газетах з мільйонними накладами перетворило комунікацію на справді масову. Третій період пов'язаний з появою радіо, а згодом і телебачення, завдяки технічним можливостям яких записували та тиражували звук і зображення, що утвердило „відеократію”. І нарешті, четвертий етап розвитку масової комунікації бере свій початок від появи комп'ютера. І хоча здобутки віку електроніки входять у наше життя з різним ступенем інтенсивності, сама логіка реальних процесів, які на сьогодні відбуваються у сфері обміну, обробки та розповсюдження інформації, піднімає їх з регіонального та національного на рівень глобального. Ці процеси об'єднує нова технологічна революція, яку відомий англійський історик та соціолог А. Тойнбі назвав „ефіреалізацією”. Саме під її впливом світ, за образним висловом канадського футуролога М. Маклюена, перетворюється на „глобальне село” чи „глобальний метрополіс”. Як уточнив один з його опонентів Г. Кап – новітнє суспільство починає усвідомлюватись як інформаційне. Це своєрідне сплетіння усіх часів, земель та народів у єдиний інформаційний простір красномовно відтінила поява в Інтернеті сторінки племені з Нової Гвінеї, яке бореться за незалежність. БІ-БІ-СІ іронічно прокоментувало цю подію: „Зустріч кам'яного віку з кібернетичним простором”. Інформація у наш час стає одним із найважливіших ресурсів поряд із матеріальними, енергетичними та людськими. Більше того, саме інформаційні ресурси суттєво збільшують ефективність та потенціал використання усіх інших, і особливо помітно людських. Як лапідарно  (перен. коротко, стисло, але чітко і ясно – Український тлумачний словник: [Електронний ресурс]: http/ ukrainian _ explanatory. academic. ru/7 7047/лапідарний) сформульовано у проспекті „Програми політики в сфері інформаційних ресурсів”, що розроблялась у 90-і pp. минулого століття вченими Гарвардського університету: „Без матеріалів ніщо не існує, без енергії ніщо не відбувається, без інформації ніщо не має сенсу” [3; с. 3-5].

У перші роки незалежності, коли в Україні відбувалося формування нових демократичних політичних інститутів, засоби масової комунікації із засобу впливу перетворювалися на “четверту владу”, намагаючись бути об'єктивними, деполітизованими та незалежними. У період просування до ринкових відносин у ЗМК виникали труднощі, пов'язані з новими економічними реаліями, відкрились можливості для створення нових типів залежностей і форм впливу, чинити опір яким медіа могли з різним успіхом. Останнім часом суспільство спостерігає рух до реполітизації преси, спроби перетворити її на інструмент політичної