Наступність ДНЗ та школи

 

 

1. Встановлення наступності у формах, методах навчання дітей 6-7 років.

2. Методи і прийоми навчання дітей в старшій групі дитячого садка і першому класі школи.

3. Порівняльний аналіз заняття та уроку як основних форм організації навчання у дошкільному закладі та початковій школі.

4. Наступність у педагогічних вимогах та умовах виховання дітей.

 

1. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети. – М., 1989.
2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція) // Дошкільне виховання. – 2012. – № 7. – С. 4-19.
3. Гончаренко А. М. Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників. – К. : Світич, 2009. – 160 с.
4. Горопаха Н. М. Наступність дошкільної та початкової шкільної освіти у реалізації принципів розвиваючого навчання // Оновлення змісту, форм і методів навчання і виховання в закладах освіти: Наук. записки РДГУ. – Випуск 7. – Рівне, 1999. – 74-78.
5. Горопаха Н. М. Наступність у екологічній освіті дошкільнят і молодших школярів // Оновлення змісту, форм і методів навчання і виховання в закладах освіти: Наукові записки РДГУ. – Випуск 19. – Рівне, 2002. – с. 32-41.
6. Зайцева Л. І. Формування математичної компетентності старших дошкільників: Методичний посібник. – Х. : Веста: Видавництво «Ранок», 2008. – 160 с.
7. Казанцева Л. І. Наступність у роботі дошкільного закладу освіти та початкової загальноосвітньої школи у формуванні мовленнєво-комунікативних навичок дітей // Збірник наукових праць БДПУ. – Бердянськ, 2002. – С. 84-91.
8. Кононко О. Л. Виховуємо соціально компетентного дошкільника. – К. : Світич, 2009. – 208 с.
9. Організація дитячої ігрової діяльності в контексті наступності дошкільної та початкової освіти / За ред.. Г. С. Тарасенко. – К. : Видавничий дім «Слово», 2010.
10. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» / О. І. Білан, Л. М. Возна та ін. – Тернопіль, 2013.
11. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (нова редакція). У 2 ч. / Наук. ред. О. Л. Кононко. – К., 2014.
12. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт». – К., 2010.
13. Савенков А. Маленький исследователь. Как научить дошкольника приобретать знания. – М., 2006.
14. Савенков А. Маленький исследователь. Как научить младшего школьника приобретать знания. – М., 2006.
15. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти. – К., 2013
16. Старченко В. А. Формування логіко-математичної компетентності у старших дошкільників. – К. : Світич, 2009. – 80 с.

 

Важливим напрямом, за яким обов’язково має бути встановлена наступність між дошкільним закладом та школою, є наступність у формах і методах навчання і виховання дітей. Можна вважати, що, до певної міри, цей напрям наступності забезпечується. Зокрема, заняття та урок мають ряд спільних рис; в дитячому садку та школі використовують багато в чому тотожні методи навчання, наприклад, вчителі початкових класів широко застосовують наочні та практичні методи, гру; у навчанні ж старших дошкільників активно використовуються словесні методи. В останній час і в дитячому садку, і в школі значне місце у роботі з дітьми почали займати проблемно-пошукові, евристичні методи, колективно-групові форми роботи.

Проте, і в цьому напрямі наступності є проблеми. Вони, зокрема, пов’язані з тим, що для реалізації змісту як дошкільної, так і початкової шкільної освіти, побудованого на компетентнісному підході, слід змінити також і методику (технологію) навчання дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. У цьому сенсі важливо ще раз пригадати точку зору відомого дидакта В. Кудрявцева що проблема наступності між дитячим садком та школою може бути коректно поставлена та розв’язана лише в умовах розвивального навчання.

Як нагадає В. Кудрявцев, відомі теоретики розвивального навчання Д. Ельконін та В. Давидов підкреслювали внутрішню спільність двох «формацій» епохи дитинства – дошкільного та молодшого шкільного віку. Це дало їм підставу вважати, що діти 3-10 років повинні жити спільним життям, розвиваючись, виховуючись і навчаючись у єдиному культурно-освітньому просторі. Серед іншого це означає й те, що саме у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці складаються найсприятливіші умови для такого формування у дітей навчальної діяльності, при якому вона має найбільший розвивальний вплив на особистість вихованця (учня).

Розвивальне навчання набуло надзвичайної популярності серед практиків у галузі як шкільної, так і дошкільної освіти. Інтерес до ідей розвивального навчання пов’язаний із усвідомленою вчителями та вихователями необхідністю перебудувати навчально-виховний процес на гуманістичних та демократичних засадах.

Принцип розвиваючого навчання вперше був сформульований Л. Виготським, який увів у психологію два ключових поняття для визначення його сутності: поняття «сензитивних періодів» та «зони найближчого розвитку» дитини. Орієнтація навчання на зону найближчого розвитку забезпечує активність дитини у навчанні, котра перетворює учня із об'єкта докладання вчителем своїх педагогічних зусиль у суб'єкт пізнавального процесу. Розвивальне навчання передбачає також врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, причому під віковими особливостями мають на увазі в