Школа людських відносин

 

Виникнення школи людських відносин

Передумови появи школи людських відносин

Зміст та значення Хоторнських експериментів Е.Мейо 

Концепція школи людських відносин

 

 

У сучасному суспільстві людина визнана головним фактором виробництва, отже, вивчення школи людських відносин є актуальним і в наші дні, так як саме ця школа вперше почала розглядати людину як основний фактор виробництва, а також вивчати фактори, що впливають на працездатність людини, поведінку людини в групі. Саме школа людських відносин не намагалася знищити і придушити неформальні групи на робочих місцях, а, навпаки, намагалася зміцнити владу керівника, зробивши його ще й неформальним лідером. Дана школа досі продовжує своє існування, що підтверджує актуальність теми.

Школа людських відносин внесла в управлінську науку якісно нові чинники виробництва, що не враховувалися раніше. Її поява вплинула на розвиток практики та теорії наукового менеджменту.

Передумови появи школи людських відносин і дані, що показують ставлення до людини як до ресурсу виробництва до появи даної школи, дозволяють яскравіше побачити контраст між існуючими в той час поглядами і концепціями школи людських відносин, а також показують всю глибину, значимість і новизну досліджень даної школи.

Вивчаючи історичний досвід та теоретичні засади щодо розбудови сучасної моделі кадрового менеджменту, відстежуючи основні напрями розвитку кадрового менеджменту на різних етапах еволюції управлінської думки можна прийти до розуміння справжньої сутності управління та усвідомлення того, як зробити його найбільш ефективним.

 

 

На межі 20-х-30-х років стали формуватися передумови, що призвели до необхідності досліджень з проблематики наукової організації праці. Представники школи наукового управління і класичної школи розуміли значення людського фактора, але відводили йому другорядну роль, обмежуючись розглядом економічного стимулювання, справедливої оплати праці та встановленням формальних функціональних відносин.

У період зародження і становлення школи наукового управління і класичної школи психологія перебувала в зародковому стані. Крім того, дослідники, що займалися управління підприємства, ніяк не пов’язували управління з психологією, правда окремі послідовники Тейлора – Ф.Гілбрет, Гантт, Томпсон та інші американські інженери – намагалися підвести під «наукову організацію праці» фізіологічну і психологічну основу. Це не могло не дати поштовх виникненню й розвитку фізіології і психології.

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, який в кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою. [1]

Вважають, що виникненню школи людських відносин сприяло розуміння того факту, що ставлення до працівника як до необхідного ресурсу, який забезпечує роботу механізмів, а відповідно і є їх складовою, не сприяє підвищенню продуктивності праці.

Представники різних шкіл того часу не розглядали людину, як чинник виробництва. У результаті, не враховувалися такі важливі чинники, як освітленість приміщення, можливість людей спілкуватися, не аналізувалася поведінка людей в групах.… Під час прийому працівника до роботи, не враховувалося вміння адаптуватися до місцевих умов неформальних груп, виникаючих на робочому місці, не враховувалася комунікабельність нового працівника, і безліч інших чинників.

Людина на роботі сприймалася не як особистість, а як бездумний і байдужий виконавець певної роботи. У результаті працівник був невмотивований. Це свідчило про неспроможність і неповноту існуючих на той час шкіл управління.

В середині 30-х років практично всі великі промислові підприємства розвинених країн в тій чи іншій мірі застосовували психологічні методи професійного відбору кадрів.  Ці методи продовжують зберігати своє значення для цілого ряду професій.

В умовах, що склалися в 20-30-ті роки зародилася школа людських відносин, в центрі уваги якої знаходиться людина.

На перших етапах створення школи людських відносин велика увага приділялася різним дослідженням, проведенням експериментів, перевірці різних теорій, гіпотез. Формування нового напряму в менеджменті вимагало оволодіння такими науками, як психологія, соціологія, політика і т.д.

Найбільш яскравими представниками школи людських відносин є вчені економісти, психологи, соціологи: Мери Паркер Фолетт, Елтон Мейо, Фріц Г.Ротлісберг, Абрахам Х.Маслоу, Дуглас Макгрегор та ін. Представники цієї школи прийшли до розуміння того, що люди – це  не тільки «продуктивний фактор», а набагато більше.  Вони є членами «соціальної системи будь-якого підприємства», а також членами таких організацій, як сім’я, школа і т.п.

У своїх працях теоретики школи «людських відносин» виходили з положення про те, що процес індустріалізації зруйнував раніше існуючу патріархальну систему, яка приносила людині почуття задоволення. На зміну сімейних стосунків, традицій спорідненості прийшла байдужість, формальні взаємини і великі розчарування. Усе це в кінцевому рахунку негативно позначилося на відносини робітників до праці, на зростанні продуктивності праці і на інших економічних показниках діяльності підприємства.

Усі дослідження даних представників, їх висновки та подання стали поштовхом для створення і освоєння «школи людських відносин», де головним фактором праці була людина [2].

Серед перших учених, які звернулися до проблем поведінки людини, була американський соціолог Мері Паркер Фоллет (1868-1933).

Фоллет внесла значний вклад в розвиток школи людських відносин.  Вона першою сформулювала ідею про