Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

У статті обґрунтовуються критерії оцінювання ефективності взаємодії суб’єктів і об’єктів соціального управління в суспільстві.

Ключові слова: ефективність, показники ефективності організаційної взаємодії, критерії оцінки ефективності організаційної взаємодії в системі соціального управління

 

Актуальність та аналітична розробка теми. Ефективна організаційна взаємодія в соціальному управлінні, що лежить в основі компетентних і оптимальних управлінських рішень містить значний потенціал динамічного розвитку суспільної. Тому вкрай необхідним є дослідження критеріїв оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні на різних рівнях соціальної організації суспільної системи. Найчастіше виділяють такі критерії ефективності функціонування соціальних утворень, як загальний, локальний, соціальний, економічний, політичний, інтегральний і частковий. Але в переважній більшості наголошується на двох головних аспектах (або видових проявах) ефективності функціонування цих утворень – соціальному та економічному.

Згідно з цим пропонується використовувати як критерії ефективності організаційно-управлінської діяльності характеристики соціального процесу (зокрема, такого його різновиду, як організаційна взаємодія в соціальному управлінні) та рівень задоволеності його учасників. З’ясування наукових підходів до оцінки ефективності організації управління соціальними об’єктами – витратного, результатного та порівняльного (або цільового) – дає змогу агрегувати більшість критеріїв ефективності управління соціальними утвореннями в три групи: 1) вхідні критерії, що реалізують витратний підхід до оцінки ефективності суб’єктів соціального управління та використовують вхідні характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники економічності) ; 2) вихідні критерії, що формують результатний підхід до оцінки ефективності суб’єктів соціального управління та використовують вихідні (кінцеві) характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники рентабельності) ; 3) процесні критерії, що реалізують порівняльний підхід до оцінки ефективності керуючих суб’єктів та використовують цільові (структурно-функціональні) характеристики функціонування керованих ними соціальних об’єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники збалансованості чи оптимальності) [1, с. 25].

Останнім часом особливого поширення в управлінській практиці набув ще один підхід, який використовує як критерії оцінки ефективності управління соціальними об’єктами результативність і економічність їхньої діяльності [2, с. 91-93]. Згадаємо, що результативність – це відносна величина, яка відображає рівень досягнення поставлених цілей (запланованих результатів) для визначення якої необхідно забезпечити виконання певних умов. Інший критерій – економічність – визначає “ціну” результативності, тобто витрати на досягнення організаційних цілей. Ці витрати можуть бути нормативними (запланованими), спеціально встановленими (наднормативними) та економічними. Економічність організаційно-управлінської діяльності може визначатися також шляхом співвідношення витрат на утримання керуючої підсистеми чи апарату управління соціальним об’єктом і досягнутого від її діяльності економічного ефекту.

Таким чином, проведений аналіз дає змогу визначити певні вектори розвитку наукових підходів до оцінювання результативності функціонування соціальних утворень та їхніх організаційних структур управління: частковий підхід, який передбачає дослідження результативності систем управління соціальних утворень як одного з часткових критеріїв організаційної ефективності, що зводиться до цільової оптимізації параметрів діяльності; кібернетичний підхід, у якому результативність управління соціальними об’єктами є інтегруючою основою поєднання різнорідних критеріїв організаційної ефективності; інтеграційний підхід, який визначає результативність діяльності суб’єктів управління як систему часткових критеріїв організаційної ефективності (наприклад, як результат поєднання якості, інноваційності, прибутковості, гнучкості, економічності й ефективності діяльності) ; гуманістичний підхід, який передбачає зміщення проблеми вивчення ефективності функціонування соціальних утворень у сферу управління трудовими ресурсами, тобто у сферу ефективного використання людського потенціалу, а також широкого залучення працівників до процесу розробки, ухвалення й реалізації найбільш важливих для даного утворення управлінських рішень.

 

Рис. 1. Напрями розвитку наукових підходів до аналізу результативності організаційної взаємодії в соціальному управлінні

 

Загальна логіка аналізу різноманітних підходів до вивчення проблеми результативності управління соціальними об’єктами може бути доповнена, на наш погляд, ще одним, соціологічним підходом, спрямованим на вивчення ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні залежно від рівня задоволення насущних потреб та інтересів людей, тобто орієнтованим на реалізацію потреб відтворення соціуму загалом (рис. 1).

Виходячи з цього, виокремимо ряд ключових проблем, які потребують урахування при обґрунтуванні критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Серед них найголовнішими є такі:

1. брак доцільності – традиційна практика оцінки ефективності діяльності суб’єктів управління не має безпосереднього зв’язку зі стратегією розвитку керованих ними соціальних утворень;
2. спотворення витрат – традиційна практика оцінки витрат на досягнення мети діяльності суб’єктів управління концентрується навколо окремих витратних елементів (без урахування змін в самих цих елементах), що потребує запровадження інших технологій аналізу й оцінювання різноманітної інформації, яка використовується для ухвалення управлінських рішень;
3. відсутність гнучкості – використовувані підходи до оцінки витрат на управління пов’язані з планами діяльності соціальних утворень і не змінюються залежно від викликів зовнішнього середовища;
4. нехтування світовим управлінським досвідом – традиційні технології оцінки ефективності управління та поділу управлінських функцій перешкоджають запровадженню організаційно-управлінських інновацій, а відтак більшість суб’єктів управління в практичній діяльності продовжують витрачати багато часу на обробку значного масиву інформації, тобто різноманітних звітів, великої кількості нормативів, обліку витрат тощо;
5. підпорядкованість фінансовим цілям – найчастіше оцінка результативності суб’єктів і об’єктів соціального управління розглядається як частина фінансового менеджменту, хоча насправді вона виходить за межі фінансової сфери і потребує використання інших технологій оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні.

Усе це свідчить, що проблема визначення критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні є наскрізною для постіндустріального суспільства, яке розвивається на приматі знань та інтенсифікації організаційно-управлінських процесів. Звідси випливає, що