Україна у 1940 - 1980 рр. Крах СРСР

 

8.1 Україна у післявоєнний період

8.2 Лібералізація тоталітарної системи у 1950 – 1960-х роках

8.3 Наростання застійних явищ у 1970-х – першій половині 1980-х рр.

8.4 “Перебудова” та її наслідки. Проголошення державного суверенітету

 

 

У воєнні та у перші післявоєнні роки відбулися важливі зміни у міжнародному становищі України. У 1945 р. Україна стала членом-співзасновником ООН. Утворення цієї міжнародної установи на підтримку миру, як і принципи розподілу післявоєнного світу між країнами-переможцями, було санкціоноване на Кримській конференції делегацій Великобританії, СРСР та США, що відбулася 4 – 11 лютого 1945 р. у Лівадійському палаці поблизу Ялти.

Рішення про прийняття УРСР у члени-співзасновники ООН було викликане, з одного боку, визнанням ролі і значення України у розгромі фашизму, а з іншого – наслідком боротьби за голоси і вплив у післявоєнному світі між СРСР та західними державами.

Ще у 1944 р. Сталін прийняв далекоглядне рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Тоді ж був утворений Наркомат закордонних справ УРСР (Д. Мануїльський, О. Корнійчук). Розпочалася також робота по створенню збройних сил республіки і навіть був призначений нарком оборони генерал-лейтенант В. П. Герасименко, але згодом від цієї ідеї відмовились.

З проголошенням ООН 24 жовтня 1945 р., Україну обрано до складу Економічної й Соціальної Ради, протягом 1948-1949 рр. вона була постійним членом Ради Безпеки ООН, пізніше входила до Всесвітньої Ради Миру, з 1954 р. – до ЮНЕСКО та ін. УРСР брала участь у Паризькій мирній конференції 1946 р., у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.

Але діяльність УРСР на міжнародній арені носила обмежений, декларативний характер і повністю залежала від московського центру. Як і СРСР у цілому, Україна у післявоєнний період була втягнута у вир “холодної війни”.

Переселення і депортації. Операція ”Вісла”.

До складу УРСР у 1945 р. було включено Закарпаття, згодом були підписані відповідні договори з Чехословаччиною та Угорщиною.

Найскладнішим було врегулювання українсько-польського кордону. Поляки претендували на західноукраїнські землі, на Львів і Галичину. Проте на Кримській конференції (лютий 1945 р.) основоположною в українсько-польському розмежуванні стала “лінія Керзона”, що проходила по річках Сян, Західний Буг, Вісла.

Внаслідок переговорів між СРСР, США і Великобританією, українсько-польський кордон встановлювався західніше Львова, але такі українські етнічні землі, як Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (т.зв.“3акерзоння”) із містами Холм, Ярослав, Перемишль, Сянок та ін. визнавалися польською територією.

Упродовж 1944-1946 рр. відбувалося добровільно-примусове переселення українців (всього близько 480 тис.) з їх етнічних земель Закерзоння до УРСР; відповідно поляки (бл. 810 тис.) виїхали з України до Польщі.

У квітні-серпні 1947 р. польський уряд під приводом ліквідації загонів УПА здійснив насильницьке переселення понад 140 тис. українців із Закерзоння у північно-західні воєводства Польщі (операція ”Вісла”). Розселені окремими сім'ями поміж поляками, українці були приречені на денаціоналізацію й спольщення.

Ця злочинна акція була узгоджена і підтримана військовими силами СРСР і Чехословаччини. У концтаборі Явожно поблизу Кракова, на території філіалу колишньої фашистської катівні Освенціму, поляки ув'язнили бл. 4 тис. українців.

На початку 1990-х років Сенат Польської Республіки спеціальною ухвалою засудив акцію “Вісла” як злочинну проти українського народу.

Відбудова народного господарства. Голод 1946 – 1947 рр.

Відбудовчі роботи розпочалися ще в ході війни. До її закінчення було відновлено близько третини довоєнного промислового потенціалу.

У роки ІV п'ятирічки (1946 – 1950 рр.) завдяки трудовому героїзму вдалося на 15% перевищити довоєнне промислове виробництво. Перевага надавалася галузям важкої промисловості, вугільно-металургійному та оборонному комплексам. Натомість валова продукція легкої промисловості на 1950 рік становила лише 79% довоєнного рівня, повільно відбудовувалося сільське господарство (91% порівняно з 1940 р.).

Роздрібний товарооборот збільшився у 2,8 разів, зросла мережа лікувальних закладів (в 1,5 разів), покращилися кількісні показники у галузі культури та освіти. Відновлено житловий фонд країни.

Всього цього було досягнуто надмірною експлуатацією і концентрацією зусиль централізованої системи, виснажливими, часто марнотратними і нераціональними в цілому, методами керівництва. Відбудова проходила в умовах “холодної війни”. До того ж СРСР та країни соціалістичного табору відмовилися від американської програми фінансової допомоги (“план Маршалла”).

Голод 1946 – 1947 рр. 

Важке становище склалося у сільському господарстві, ресурси й можливості якого різко зменшилися. До цього додалася посуха 1946 р., що супроводжувалася надмірно високими й нереальними планами хлібозаготівель та занадто великими обсягами експорту хліба й продуктів тваринництва за кордон. В результаті від голоду у східно-південних областях УРСР померло щонайменше 300-500 тис. чол., траплялися випадки людоїдства.

Водночас із СРСР у країни соціалістичного табору було безкоштовно вивезено приблизно 1,7 млн. пудів хліба.

Наступ на інтелігенцію. Розвиток науки і техніки.

Протягом 1946 – 1951 рр. вийшло 12 постанов ЦК ВКП(б) із політико-ідеологічної роботи. Її основними напрямками визначалися поетапно боротьба проти націоналізму, космополітизму й низькопоклонства перед Заходом. Головним “ідеологом” в СРСР був А. Жданов, а в Україні знову вславився Л. Каганович, який з березня по грудень 1947