Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К.Д.УШИНСЬКОГО (м. Одеса)

 

КУЗНЄЦОВА ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

 

УДК 152.3

 

 

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

 

 

Одеса – 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (м. Одеса) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Саннікова Ольга Павлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського (м. Одеса), завідувач кафедри психології.

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського (м.Сімферополь), завідувач кафедри глибинної психології та психотерапії; - кандидат психологічних наук, доцент Ямницький Вадим Маркович, Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри загальної психології та психодіагностики.

Провідна установа – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

 

 

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується зростаючим динамізмом суспільно-політичного життя, радикальними соціально-економічними перетвореннями, значними соціокультурними трансформаціями. Стрімкі зміни встановлюють високі вимоги до особистості, її внутрішніх ресурсів, насамперед, до адаптивності як здатності людини пристосовуватися до невизначених умов середовища і здійснювати ефективне функціонування за нових обставин. Саме це визначає актуальність дослідження адаптивності як психологічного феномена, що виявляється при взаємодії особистості з соціальним середовищем, та її чинників.

Дослідження адаптивності особистості розповсюджується на міждисциплінарний науковий простір, про що свідчить інтерес до означеного феномену з боку філософії, соціології, культурології, історії, педагогіки, психології, психотерапії та ін. У психологічній науці явище адаптивності розглядається в зв’язку з дослідженням проблем адаптації особистості в контексті загальної психології (Ю.О. Олександровський, Б.Г. Ананьєв, В.Г. Асеєв, О.Г. Асмолов, В.В. Бєлоус, Ф.Б. Березін, О.Н. Жмиріков, Н.Ф. Каліна, В.К. Калін, О.М. Лактіонов, В.І. Лебедєв, О.Н. Леонтьєв, О.В. Лібін, С.Д. Максименко, А.А. Налчаджян, В.В. Очеретяний, В.А. Петровський, В.І. Розов, С.Л. Рубінштейн, О.П. Саннікова, В.М. Ямницький; А. Басс, Р. Лазарус, Р. Плучік, Р. Пломін та ін.); психології особистості (А. Адлєр, Г. Айзенк, А. Бандура, Дж. Келлі, Р. Кеттелл, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Дж. Роттер, Б.Ф. Скіннер, Д.Б. Уотсон, В. Франкл, З. Фрейд, Е. Фромм, Х. Хартманн, К. Хорні, К.Г. Юнг та ін.); психології розвитку (Г.О. Балл, Л.С. Виготський; Дж. Боулбі, У. Бронфенбреннер, Е. Еріксон, М. Ейнсворт, Д. Палмер, Ж. Піаже, Д. Шеффер та ін.); соціальної психології (А.О. Алдашева, Г.М. Андреєва, М.І. Бобнєва, О.В. Скворцова, О.О. Скородумов; А. Фернхем, Л. Філіпс, П. Хейвен та ін.); психології праці (О.Г. Маклаков, А.В. Махнач, В.В. Попков, Л.С. Скрипко, І.В. Соловйов, О.О. Теличкін, В.Я. Тернопол, Н.В. Ядов та ін.); педагогічної психології (І.М. Владимирова, Ю.М. Десятникова, В.Г. Зубченко, Л.О. Кіяшко, Н.Г. Колизаєва, О.Г. Мороз, В.І. Натаров, О.С. Солодухова, Н.О. Чайкіна, О.Я. Чебикін, А.В. Фурман, В.С. Штифурак та ін.).

Проте, незважаючи на актуальність проблеми та фундаментальне значення адаптивності як фактору розвитку особистості, збереження її фізичного та психічного здоров’я, слід відмітити дефіцит досліджень, спеціально спрямованих на вивчення адаптивності як інтегральної властивості особистості, зокрема її природи, структури та особливостей вияву. Нечисленні дослідження з цієї проблеми, що існують в сучасній психології, не надають цілісного уявлення про адаптивність особистості, оскільки відображають лише деякі окремі аспекти цього психологічного феномену і містять навіть інформаційні протиріччя.

Недостатня розробка загальних аспектів проблеми адаптивності – причина відсутності досліджень, спрямованих на вивчення цього феномену і з позицій диференційно-психологічного підходу. Перспективність реалізації означеного підходу пов’язана з можливостями вирішення як теоретичних, так і прикладних задач, які обумовлені необхідністю формування та розвитку стійкості особистості до психотравмуючих впливів середовища, попередження і корекції дезадаптації особистості, прогнозування її поведінки та станів в невизначених умовах.

Слід зазначити, що роботи, в яких деякою мірою розглядаються індивідуальні особливості адаптивності, орієнтовані на аналіз її кількісних, зокрема рівневих, характеристик (низький, середній, високий рівень). Проте практично відсутні дослідження, в яких вивчалися б якісні особливості адаптивності, її різнорівневі показники, а також особливості вияву їх поєднань, комбінацій. Водночас саме цей напрямок наукового пошуку дає можливість дослідити різноманіття індивідуальних відмінностей між людьми, які відображаються у психологічних властивостях адаптивності особистості і у характері її виявів.

У контексті означеного особливу актуальність набуває дослідження тих індивідуально-типологічних чинників, які детермінують специфіку адаптивності особистості (якісно-кількісне поєднання її показників). Пошук таких чинників, що можуть здійснювати конституюючий вплив на структуру адаптивності, тобто детермінувати утворення стійких симптомокомплексів її показників (типологічних ознак адаптивності), що визначають індивідуальну специфіку її прояву, зумовив вибір у цієї якості емоційності. Емоційність розглядається в психології як важлива психологічна складова темпераменту, як властивість, яка бере участь у регуляції діяльності і спілкування (А.Є. Ольшаннікова, І.В. Пацявічюс, О.П. Саннікова), як системоутворюючий чинник, що обумовлює структуру властивостей особистості і характеризується адаптивною функцією (О.П. Саннікова). Саме ці функціональні особливості емоційності дозволяють розглядати її якісні характеристики, що відображають сутнісні ознаки переживань суб’єкта, як індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості.

Актуальність предмета дослідження та недостатня розробленість питань, що стосуються індивідуальної специфіки адаптивності особистості, зумовили вибір теми дисертаційної роботи „Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.