Берлінська криза 1958-1963 рр. і зовнішня політика США

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

КУРНИШОВА ЮЛІЯ В’ЯЧЕСЛАВІВНА

 

УДК 327.54 (73+430) “1958/1963”

 

 

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

 

 

Київ – 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор Гончар Борис Михайлович, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Камінський Євген Євменович, завідувач відділом трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України кандидат історичних наук, доцент Мінгазутдінов Ігор Олександрович доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа Інститут історії України НАН України.

 

 

Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. (Загальний обсяг дисертації 220 стор.; основний текст – 197 стор.; список використаних джерел і літератури – 275 позицій).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Ознакою біполярної системи світу повоєнної доби було політико-ідеологічне та військове протистояння конфліктуючих блоків, що були згуртовані навколо СРСР та США. Одними з найнебезпечніших криз у відносинах між ними стали події 1958-1963 рр. навколо Берліна, що увійшли в історію як друга Берлінська криза та Карибська криза 1962 року. 

Високі ставки під час найгостріших моментів Берлінської кризи, зокрема, загроза безпосереднього зіткнення, змусили обидві наддержави внести суттєві корективи у свою зовнішню політику і відмовитися від орієнтації на військово-силові методи розв’язання кризових ситуацій в Європі. З’явилась перспектива поєднання „кризової дипломатії” з обмеженим співробітництвом і навіть партнерством. Дослідження набутого США досвіду розв’язання Берлінської кризи є необхідним для усвідомлення основних засад американської зовнішньої політики, що обумовлює актуальність теми дисертації. 

Події навколо Берліна були предметом наукових розвідок фахівців різних спеціальностей – істориків, політологів, військових аналітиків. Проте джерельна база для всебічного дослідження питань, пов’язаних з „берлінською проблемою” довгий час залишалася доволі вузькою. Крім того, позиція радянських, а часом і американських вчених, мала яскраво виражений заідеологізований характер. Отже, неупереджене висвітлення проблеми з використанням нових документів з американських архівів має велике значення для сучасної історичної науки. 

Ще одним аспектом, який підсилює актуальність обраної теми є те, що Берлінська криза сприяла формуванню сучасної моделі трансатлантичних відносин, в якій патерналістські прагнення США вступають у суперечність з намаганнями країн Західної Європи діяти на міжнародній арені самостійно. У відносинах США з Францією, і частково ФРН, вперше відбулось “розходження стратегічних культур” і з’явилося невдоволення одноосібними діями Вашингтона. 

Об’єктом дослідження є Берлінська криза 1958-1963 рр. як етап загострення міжнародних суперечностей у відносинах між СРСР та США. 

Предметом дослідження є політика США щодо проблеми Берліна у 1958-1963 рр., в контексті протистояння з СРСР та змін в американській зовнішньополітичній стратегії щодо Західної Європи.

Мета дослідження полягає в здійсненні узагальнюючого історичного аналізу процесу розробки та реалізації політики США щодо берлінської проблеми та її впливу на міжнародні відносини на європейському континенті наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років. Для досягнення мети дослідження необхідно розв’язати наступні завдання:

з’ясувати стан наукової розробки теми та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

дослідити етапи виникнення та розвитку проблеми Берліна, еволюцію підходів США до її розв’язання з урахуванням об’єктивних зовнішніх та внутрішніх факторів, які впливали на загальний стан справ у Європі в повоєнний час;

розкрити вплив Берлінської кризи на розвиток американсько-радянських відносини наприкінці 1950-х на початку 1960-х рр.;

з’ясувати вплив чинника ядерної зброї у військово-стратегічному плануванні Вашингтона в розв’язанні Берлінської кризи;

проаналізувати вплив Берлінської кризи на трансатлантичні відносини США з країнами Західної Європи;

простежити зв’язок Берлінської і Карибської криз. 

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 1958-1963 рр. – від проголошення ультиматуму Голови Ради Міністрів СРСР М.С. Хрущова щодо перетворення Берліна на демілітаризоване вільне місто до завершення конфронтації СРСР і США з підписанням Договору про заборону випробовувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою, який позначив нисхідну фазу Берлінської кризи.

Для створення цілісної картини еволюції політики США щодо Берліна було здійснено аналіз передумов виникнення „берлінської проблеми” і перших спроб її розв’язання як силовими (перша Берлінська криза 1948-1949) так і переговорними методами.

Методологічну основу дослідження склали принципи історизму та багатофакторності. Принцип історизму дозволив виявити загальноєвропейський контекст політики США під час Берлінської кризи, з урахуванням геополітичних змін, які відбувалися на той момент на міжнародній арені. Застосування принципу багатофакторності дозволило вивчити широкий комплекс факторів, які впливали на формування та реалізацію зовнішньополітичного курсу США.

Зазначені принципи реалізовувалися за допомогою застосування історичних методів – порівняльного, ретроспективного, синхронічного та методу критики історіографічних джерел.

Міждисциплінарний характер дослідження обумовив використання аналітичної системи Дж. Розенау, який класифікував потенційні сили впливу на зовнішню політику за