Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

КЛОЧКОВ ІЛЛЯ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 

УДК 168 (091) "1962 /1998"

 

 

cпеціальність 09.00.05 - історія філософії

 

 

Київ – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Максюта Микола Єгорович, Національний аграрний університет, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський національний університет театру ,кіно, і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, професор кафедри суспільних наук; кандидат філософських наук Турпак Надія Василівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри філософської антропології.

Захист відбудеться " 18" лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул Володимирська, 58, зал №12.

 

 

Актуальність дослідження. У час, коли відбувається процес інтеграції України до західного співтовариства, загострюється потреба переосмислення шляхів історичного розвитку науки в контексті культури. Причин для цього багато - і повернення до історичних, загальнонаукових джерел філософської думки, і відновлення національної самосвідомості, і спроби реконструювати той духовний контекст, у межах якого отримала визнання українська філософська думка другої половини ХХ століття. А головне, як на сьогодні, дана проблема набуває істотного науково-практичного значення, у сфері освоєння сучасних наукових знань в системі освіти. В контексті більш грунтовних гносеологічних, світоглядно-антропологічних розробок проблеми становлення наукової раціональності, можливостей розвитку науки як вагомого моменту культури, її орієнтації на внутрішній світ людини, зберігається, відтворюється неперервний зв'язок доробку українських мислителів з ідеями західноєвропейської філософії. Наукова культура виявляється феноменом духовного життя людини, формою когнітивно-культурних чинників, що не просто створюється творчою уявою людського розуму, а впливає на неї у вигляді норм, виражаючи інтенсивну спрямованість дослідницького пошуку, постановку наукових завдань, способи обґрунтування нового знання.

Завдяки ефективності реконструкції наукової культури інтенсифікуються формально-логічні, аксіологічні аспекти існування та функціонування науки в суспільстві, в контексті науково-пізнавальних, світоглядних, антропологічних пошуків українських мислителів другої половини ХХ століття (В.Д. Білогуб, І.В. Бичка, А.К. Бичко, В.С. Горського, Н.П. Депенчук, Г.М. Доброва, І.С. Доброноравової, К.К. Жоля, Г.А. Заїченка, В.П. Іванова, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, Л.Г.Конотоп, І.В. Огородника, Л.В. Озадовської, В.Б. Окорокова, Б.О. Парахонського, М.О. Парнюка, М.В. Поповича, В.А. Рижка, М.Ю. Русина, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.).

Джерельну базу дослідження складають твори українських філософів вказаного періоду, розробки сучасних вчених (М.С. Бургіна, Л.Г. Дротянко, В.А. Звігляніча, О.М. Кравченка, С.Б. Кримського, В.С. Лук'янця, М.Є. Максюти, Л.В. Озадовської, В.Б. Окорокова, М.В. Поповича, К.В. Пряженцевої, В.Г. Табачковського, О.С. Токовенка, Н.В. Турпак, Н.В. Хамітова) з методологічних проблем історії, соціології та філософії науки, які присвячуються світоглядному осмисленню наукової культури, у тих питаннях, в яких вони є вже загально визначеними, або викликали зауваження з точки зору автора дисертації. Погляди кожного з них розглядаються при цьому і як методологічні передумови або як комплементарні версії різнобічного процесу осягнення наукової культури в якості одного з наріжних феноменів духовного життя людини і суспільства. На цій основі виявляється й реалізується можливість концептуального, історико-філософського осмислення спорідненості елементів науки з життєдіяльністю людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової-дослідницької програми "Соціально-економічний вимір села в реформаційний період. Світоглядні аспекти та прогностичні тенденції" Наукового Центру соціально-гуманітарних наук Національного аграрного університету (№ держреєстрації 0102 U005706).

Метою дисертаційної роботи є системний історико-філософський аналіз чинників наукової культури, що мали місце в теоретичних розвідках українських мислителів другої половини ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати зміст наукової культури, виявити реальні можливості і особливості реалізації її методологічної функції у вивченні питань історії філософії, історії науки;

- визначити основні аспекти формування наукової культури в контексті розвитку ідей українських мислителів другої половини ХХ століття, з'ясувати взаємодоповнюваність означених рис та їх особливості;

- показати особливості висвітлення змісту і функцій понять "наука", "наукова раціональність", " наукове знання", "наукове виробництво", "мова науки", "наукова картина світу", "наукова концепція", "самосвідомість науки" і т.д., як інтегративних вимірів наукової культури;

- розглянути взаємодію раціональних, інтелектуальних, соціальних та антропологічних виявів наукової культури, що розроблялись в працях філософів означеного періоду;

- уточнити роль пошуків українських мислителів другої половини ХХ століття у вирішенні проблеми розвитку людини у науковому світі.

Об'єкт дисертаційного дослідження - наукова культура в українській філософії другої половини ХХ століття.

Предмет дисертаційного дослідження - змістовні визначення наукової культури у теоретичній спадщині вітчизняних філософів другої половини ХХ століття.

Теоретико - методологічну основу роботи визначено відповідно до специфіки предмету дослідження, застосовані методологічні розробки в галузі історико-філософських наук, методи історико-філософського аналізу, зокрема герменевтичного, який враховує залежність ідей тих чи інших мислителів від