Проект програми індивідуального психічного самовдосконалення

 

1. Елементарні та вищі психічні пізнавальні процеси

2. Автогіпноз як метод психічного свідомого самопливу: сутність, закономірності, значення в екстремальної ситуації

3. Розробити проект програми індивідуального психічного самовдосконалення

Використана література

 

 

Онтогенез (розвиток індивіда протягом його життя) психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них. Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку – мотиваційного плану психічної діяльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спонукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

Вивчення розвитку пізнавальної дійсності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) й у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі. Низькоорганізовані тварини відчувають тільки окремі, такі що мають безпосереднє значення для їхньої життєдіяльності, якості предметів і явищ. Новонароджена дитина в перші тижні життя теж реагує тільки на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також в тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Не випадково в слові “чутливість” закладена характеристика пізнавальної функції відчуттів, і слова “відчуття” і “почуття” (переживання) мають однаковий корінь.

Відчуття, сприймання – процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли значення про світ безпосередньо пов’язані з впливом предметів на органи чуття. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, якості та властивості їх, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.

Другий ступінь пізнання – абстрактно-теоретичне мислення – характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких складається на основі трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей.

Сприймання – відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття. Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймання – це перехід до складнішого і повнішого відображення. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких, у свою чергу, залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, що входять у предмети і явища. Виділяють такі основні типи сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ, вони не надають значення деталям. Люди аналітичного типу вникають у всі подробиці, для них буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. Люди аналітика-синтетичного типу завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів – з їх поясненням. Люди емоційного типу сприймання намагаються не так вирізнити сутність явища, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цими явищами. Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля. Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Людина відображає різні предмети та явища в мовах праці та інших різновидах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об’єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

Пам’ять – одна з форм психічного відображення. Завдяки пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Пам’ять – характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної. Вона виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви. Отже, пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі пізнавальної діяльності. Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання, відтворення. Індивіди з сильною нервовою системою демонструють вищу продуктивність процесів пам'яті, але логічну структуру матеріалу краще запам'ятовують індивіди зі слабкою нервовою системою. Тексти краще запам'ятовують люди з неврівноваженою нервовою системою. Властивості нервової системи відбиваються на особливостях процесів пам'яті, наприклад, у тому, що запам'ятовується.

Важлива ознака мислення полягає в тому, що воно являє собою узагальнене пізнання дійсності. Наше пізнання починається з відчуттів і сприймань. Але сприймаємо ми завжди поодинокі факти. А опускаючи цукор в чай, ми знаємо, що з нього вийде, тільки тому, що ми узагальнили наслідки наших минулих спостережень і знаємо деякі загальні властивості цукру, знаємо зв’язок між швидкістю розчинення цукру і температурою рідини. Основу мислення становить утворення тимчасових зв’язків, які відбивають об’єктивні зв’язки предметів реальної дійсності. вчення І. П. Павлова про дві сигнальні системи вказує на фізіологічний механізм мислення: це – утворення тимчасових зв’язків у другій сигнальній системі, які спираються на зв’язки в першій сигнальній системі. Мислення дає нам змогу знати те, чого ми безпосередньо не спостерігали. Мало того, воно дає нам змогу передбачити