Стимулювання громадянської активності в українському суспільстві як проблема соціоінженерної діяльності

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

 

На правах рукопису

 

Акімов Дмитро Ігорович

 

УДК 316. 334. 3

 

СТИМУЛЮВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЯК ПРОБЛЕМА СОЦІОІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Спеціальність: 22. 00. 04 – спеціальні та галузеві соціології

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

 

Харків -2004

 

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі соціології Міжрегіональної Академії управління персоналом (м. Київ).

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, доцент Судаков Володимир Іванович, Міжрегіональна Академія управління персоналом (м. Київ), завідувач кафедри соціології.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Куценко Ольга Дмитрівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри соціології, завідувач лабораторії соціологічних досліджень кандидат філософських наук, доцент Поступний Олександр Миколайович, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, завідувач кафедри соціології і політології.

Провідна установа: Інститут соціології НАН України (м. Київ).

Захист дисертації відбудеться «28» вересня 2004 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051. 15 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. № 2-49

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

  

 

Актуальність теми. Процеси демократизації українського суспільства формують стратегічний напрямок його системної трансформації, визначають найважливіші тенденції соціальних змін. У той же час у соціальних змінах, що відбуваються, наочно виявляються і кризові процеси, котрі загалом пов'язані з об'єктивними і суб'єктивними складностями перехідного періоду від тоталітаризму до демократії.

Одна з таких найважливіших тенденцій відбиває певні суперечності формування громадянського суспільства в Україні. Моніторингові соціологічні дослідження, проведені вченими Інституту соціології НАН України в другій половині 90-х років, зафіксували досить примітну обставину. З одного боку, спостерігається значне збільшення політичних партій, громадських організацій, чисельність яких зараз перевищує 20 тис., однак, з іншого боку – досить вузькою залишається їх соціальна база. Так, загальна чисельність людей, які реально брали в 2000-2003 роках участь у діяльності політичних партій, склала менше 2% населення України. При цьому 82, 3% громадян України, як показали підсумки досліджень 2003 р., взагалі не беруть участі у роботі будь-якої громадської організації. Саме тому стимулювання громадянської активності повинне стати найважливішою умовою прогресу в подальшому здійсненні демократичних реформ в Україні.

Пошук оптимальних шляхів розв’язання даної проблеми можна розглядати як специфічне завдання соціоінженерної діяльності. Однак слід зазначити, що наукова розробка проблеми стимулювання громадянської активності в соціоінженерному аспекті має певні труднощі, котрі загалом можна пояснити причинами слабкої вивченості: 1) соціального змісту трансформаційного процесу українського суспільства; 2) тенденцій розвитку інституційної системи громадянського суспільства; 3) технологічних засобів і напрямків стимулювання громадянської активності; 4) специфіки принципів соціального проектування нових демократичних інституцій громадянського суспільства; 5) стратегій формування адекватної реаліям перехідного суспільства технологічної моделі соціальної політики як інструмента гармонізації соціальних нерівностей та стимулювання громадянської активності.

Саме тому тема дисертаційного дослідження є актуальною як у науково-теоретичному, так і в практичному аспектах.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової програми “Управління соціальними процесами в перехідному суспільстві”, що здійснюється вченими Міжрегіональної Академії управління персоналом (м. Київ) з 1998 року по сьогодні.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Тема дисертації є недостатньо розробленою як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Слід зазначити, що головним напрямком при вивченні процесів системної трансформації українського суспільства в 90-х роках були дослідження процесів державного будівництва, проблем геополітичної орієнтації України як незалежної держави в контексті запроваджених економічних і політичних реформ. І набагато менше уваги вчені присвячували аналізу тенденцій формування і розвитку громадянського суспільства в Україні. Лише у другій половині 90-х років з'являються роботи, які певним чином визначають специфічні напрямки наукової розробки даної проблеми. По-перше, аналізу соціально-економічних, політичних і духовних чинників самоорганізації українського суспільства присвячені праці В. Андрущенка, В. Бабкіна, В. Бакірова, В. Врублевського, О. Донченко, О. Іваненко, О. Лановенка, Н. Лисиці, Ф. Канаха, В. Князєва, Л. Кравчука, В. Кременя, Л. Кучми, Н. Нижник, В. Пилипенка, С. Пирожкова, Ф. Рудича, А. Ручки, Д. Табачника, В. Ткаченка, А. Ткачука, О. Шевченка та ін. По-друге, проблеми соціальної структури і соціальної активності різних соціальних верств українського суспільства розглядаються в роботах В. Ворони, С. Войтовича, Є. Головахи, Н. Костенко, О. Куценко, О. Кучеренка, С. Макєєва, М. Михальченка, С. Оксамитної, Н. Паніної, І. Прибиткової, В. Тарасенка, Н. Толстих, М. Чурилова, О. Швачко, О. Якуби та ін. По-третє, виділяється напрямок, пов'язаний з аналізом процесів функціонування інститутів громадянського суспільства – праці В. Бебика, М. Головатого, М. Головка, В. Євтуха, В. Журавського, І. Кураса, М. Михальченка, О. Нельги, Н. Отрешко, Ю. Привалова, Т. Рудницької, О. Сидоренка, В. Танчера, В. Степанека, С. Тостоухової, Л. Шкляра, М. Шульги, Ю. Яковенка та ін. По-четверте, у ряді праць аналізуються проблеми формування нової, стимулюючої громадянську активність моделі соціальної політики в Україні. Це, зокрема, дослідження А. Арсеєнка, Н. Вітренко, Г.