+3 8(066) 185-39-18
fЗміст
Вступ
1. Слух та його роль в розвитку людини
2. Інклюзивні тенденції розвитку системи освіти у країнах пострадянського простору
3. Соціально-педагогічна підтримка дітей з особливими потребами в США (історичний аспект)
Висновок
Література
Вступ
Слух відіграє важливу роль у розвитку людини. Слухом називається здатність організму сприймати й диференціювати звукові коливання за допомогою слухового аналізатора.
Втрата слуху, навіть часткова, створює бар'єр між людиною і суспільством, утруднює оволодіння знаннями і спеціальністю, обмежує трудову і суспільну діяльність, затримує розвиток особистості. Відсутність слуху серйозно обмежує й естетичне виховання особи, адже людина позбавляється можливості нормально сприймати музику і т. п.
1. Слух та його роль в розвитку людини
Слух відіграє велику роль в інтелектуальному та мовному розвитку дитини. Дитина зі збереженим слухом чує мову дорослих, наслідує їй і вчиться говорити. Слухаючи пояснення дорослих, малюк знайомиться з навколишнім світом, опановує складним пізнанням дійсності, засвоює значення багатьох слів. За допомогою слуху він може контролювати власну мову і порівнювати з промовою оточуючих – так він засвоює не тільки правильну вимову, а й лексико-граматичні засоби мови. Надалі збереженій фізичний слух є необхідним умовою для оволодіння читанням і письмом.
Медичні дослідження причин порушення слуху вказують на інфекційні захворювання, токсичні ураження, судинні розлади, акустичні або сором травми і т. д. Глухота і приглухуватість можуть бути спадковими, вродженими або набутими.
Психічне розвиток дітей з вродженими вадами слуху відрізняється низкою характерних особливостей. У перші місяці життя у них відсутня або слабко виражений природжений рефлекс на різкі звуки, який в нормі проявляється у вздрагіваніі і зажмуріваніі очей. При плаче дитина не замовкає на голос дорослого, як це робить нормально чує малюк. Надалі у дітей з порушеннями слуху не формуються сочетательние рефлекси на звукові стимули.
При відсутності спеціальних занять у дітей з порушеннями слуху зазвичай спостерігається відставання в психічному розвитку, в них затримується формування предметних дій, сюжетної гри, функції активної уваги, що в подальшому ускладнює проведення з ними спеціальної сурдологічної роботи. Тому дуже важливо раніше початок сурдологічної роботи з цими дітьми.
Багато діти з порушеннями слуху відрізняються характерними особливостями поведінки у вигляді підвищеної психічної виснаження, емоційної збудливості, схильності до негативізму, рухової розгальмованості. Ці діти повинні обов'язково консультуватися у дитячого психоневролога, багато з них мають потребу і в спеціального лікування.
Серед дітей з порушеннями слуху є замкнуті, мало контактні діти, вони також потребують консультації психоневролога.
В даний час визначити стан слухової функції можна вже на ранніх етапах розвитку. Місце і ступінь ураження слуху визначається за допомогою аудіометрії – тональної (із застосуванням апаратури), мовленнєвої – для первинної перевірки слуху.
В нашій країні найбільше поширення одержала класифікація порушення слуху у дітей, запропонована Л. В. Нейманом. Діагноз «глухота» ставиться при втраті слуху до 75-80 Децибел. Установлюється три ступені приглухуватості залежно від середнього арифметичного втрати слуху в галузі мовного діапазону частот (500, 1000, 2000, 4000).
Глухота – Стійка втрата слуху, при якій неможливо самостійне оволодіння мовою і розбірливе сприйняття мови у вушної раковини. При цьому людина може сприймати деякі гучні немовні звуки (свисток, дзвінок, удар в бубен). Глухота буває природжена і набута. Діти з придбаної глухотою – це рано оглухлі діти (рання глухота), безречевие діти, а також позднооглохшіе, у які мова сформована в тому або іншому ступені.
приглухуватість – Стійке зниження слуху, при якому можливо оволодіння промовою з опорою на залишковий слух. Мова при цьому має специфічні порушення.
приглухуватість – Це погано чують діти з важким недорозвитком мовлення і що погано чують діти з достатньо розвиненою мовою.
Р. М. Боскис розробила наукове обгрунтування психолого-педагогічної класифікації з урахуванням: а) ступеня ураження слухової функції; б) рівня розвитку мовлення при даної ступеня ураження слуху; в) часу виникнення ураження слуху.
Діти з порушеннями слуху поділяються на 4 групи:
Глухі без мови;
Глухі, зберегли мову;
Слабочуючих з розвиненою мовою;
Слабочуючих з глибоким мовним недорозвитком.
Мова слабочуючих дітей знаходиться в залежності від ступеня і часу зниження слуху. Якщо порушення слуху сталося до 3 років, то мова самостійно не розвивається. Якщо слух порушений після 3 років, то у дитини збережеться фразова мова, але будуть відхилення в словнику, граматичному ладі мови і звуковимови. Якщо слух порушений в шкільному віці, то дитина буде фразова володіти мовою, але будуть помилки оглушення дзвінких приголосних і при вимові слів складної складової структури. Рівень розвитку мовлення також залежить від умов виховання, від початку корекційної роботи: чим раніше зроблені корекційні заходи, тим успішніше розвивається мова.
Мова слабочуючих дитини має свої особливості, характеризується нерозбірливістю, глухість, уповільненим темпом. Слабочуючих дитина, втратив мова в ранньому віці, має недорозвинення всіх компонентів мовної системи (лексики, граматики, фонетики).
Письмова мова відображає всі дефекти усного мовлення слабочуючих.
Крім специфічного порушення мовлення у дітей з порушеннями слуху, зустрічаються й інші мовні порушення, наприклад ринолалія.
При легкому ступені зниження слуху виявляється достатнім посилення гучності звучання мови на занятті – це