Оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос спадають 34, 6%, напівтонкорунні цигайська 25, 0% та українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною 2, 5%, грубововнові 3, 7%, каракульські та смушкові 5, 7 відсотки. За останні п'ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3, 6-3, 9 кг при виході чистого волокна 49-52%, два нових типи в породі прекос – харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2, 65-3, 0 кг, нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом чистої вовни 4, 0-5, 6 кг, апробовано гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

Характеристики овець.

Еластичність і шовковистість – спадкові ознаки, що зумовлюють високі технологічні властивості та товарний вигляд вовни, визначаються органолептично.

Блиск люстровий – спадкова ознака, що зумовлює високі технологічні властивості вовни та її товарний вигляд; визначають візуально. Обов'язково враховується при бонітуванні овець з кросбредною вовною із занесенням відповідних поміток до форм племінного обліку.

Найцінніший генофонд овець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи («Асканія Нова» та «Червоний чабан» Чаплинського району Херсонської області, «Атманай» Якимівсько району Запорізької області) ; породі прекос 4 племзаводи («Іллічівка», «Степок» Барвінківського району та «Чувиріне» Вовчанського районів Харківської області та «Прикордонник» Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5, 0 тис. голів племінник баранів для реалізації.

По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р. Люксембург Новоазовського району Донецької області, «Славне», «Чорноморський» АР Крим, «Вікторія» Одеської, «Дружба народів» Чернівецької областей). По українському типу м'ясо-вовнових овець 3 племзаводи («Асканія Нова», «Маркеєво» Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп'янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5, 1 кг, баранів 8, 3 кг виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг. Сокільська порода овець представлена одним племзаводом «Сокільський» Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі «Маркеєво» Херсонської області.

Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства інститутом тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія Нова». Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів'я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.

Вівці – єдиний вид сільськогосподарських тварин, які дають найбільш різноманітну продукцію: сировину для легкої промисловості – вовну, овчини, смушки, вовновий жир та високо-поживні продукти харчування – м'ясо, молоко, жир. їх особливістю є скоростиглість, невибагливість та універсальність.

У світі розводять приблизно 600 порід овець і велику кількість генетично відокремлених популяцій самого різного напрямку продуктивності. Цей вид сільськогосподарських тварин є одним з найпоширеніших і розводиться практично по всій планеті, але найбільше розповсюдження отримав у регіонах Азії, Європи, Австралії, Нової Зеландії. В Україні також з прадавніх часів розводили овець, що підтверджено археологічними матеріалами та історичними літописами.

На кінець вісімдесятих років двадцятого сторіччя в колективних господарствах держави нараховувалося близько 10 млн. голів. Сьогодні, через відомі соціально-економічні чинники, загальна чисельність овець дуже скорочена, але завдяки зусиллям, ентузіазму науковців, патріотів вівчарства породне різноманіття, племінна база збереглися. Залишився на високому рівні генетичний потенціал продуктивністі, який досягнуто зусіллями декількох поколінь вітчизняних селекціонерів. Серед них такі відомі не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами вчені, як М. Ф. Іванов, А. К. Гребінь, З. В. Спешнєва, І. Л. Перегон, І. Д. Козлов, К. П. Лєтучев, П. І. Польська, М. В. Штомпель, В. Г. Шуваєв, Г. К. Даниленко, В. К. Чепур, В. І. Король, Я. Ф. Сулима, Т. О. Черномиз, Д. М. Охотіна, І. А. Помітун, І. О. Світлич-ний, Т. Г. Болотова та багато інших.

Вітчизняний генофонд складається з різних за напрямком продуктивності порід і типів овець, зокрема:

- тонкорунні: асканійська тонкорунна з таврійським внутрішньопородним типом; прекос з закарпатським та харківським типами;

- напівтонкорунні: цигайська з приазовським та кримським, асканійська м'ясо-вовнова з кросбредним, чорноголовим, одеським, буковинським та дніпропетровським типами;

- смушкові: каракульська, сокільська породи та асканійський тип багатоплідного каракулю;

- грубововнові: українська гірськокарпатська порода.

В даний час створення нових порід, типів і ліній овець, пристосованих до різних природно-клітичних умов нашої країни, розробка сучасних прогресивних технологій виробництва і переробки продукції вівчарства зумовлюється соціально-економічними умовами розвитку суспільства, рівнем фундаментальних теоретичних знань, успіхами галузевої науки і ефективністю використання наукових досягнень у виробництві.

Сьогодні над вирішенням проблем галузі під науково-методичним керівництвом Національного наукового селекційно-ге-нетичного центру з вівчарства плідно працюють науковці восьми науково-дослідних установ системи УААН (Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія Нова», Інститут твариннництва, Інститут біології тварин, Інститут землеробства і тваринництва західного регіону, Інститут тваринництва центральних районів, Буковинський інститут АПВ, Закарпатський інститут АПВ, Кримський інститут АПВ, Коломийська та Гірськокарпатська ДСДС) та аграрних університетів: НАУ, Херсонський ДАУ, Одеський ДАУ, Луганський ДАУ, Дніпропетровський ДАУ, Харківська ЗВА.