Оцінка стану та тенденцій розвитку вівчарства в Україні

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Взагалі, науковою спільнотою вівчарів України накопичено багатий теоретичний та практичний матеріал з селекції, генетики, технології, біотехнології, годівлі овець. Проте підсумкового універсального наукового видання, в якому було б висвітлено досягнення вітчизняних вчених різних напрямів наукових досліджень цього виду сільськогосподарських тварин, з яким міг би познайомитися найширший загал зацікавлених читачів, до цього часу підготовлено не було. Тому за ініціативою провідних вчених Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства систематизовано накопичений матеріал і видано на розсуд наукової спільноти у вигляді книги під назвою «Вівчарство України».

Підвищення попиту на високоякісну ягнятину, молоду баранину й овече молоко в другій половині минулого століття поставило перед вченими й спеціалістами з вівчарства завдання щодо зміни напряму селекції і спеціалізації галузі. Внаслідок багаторічної селекційної роботи було створено нову асканійську м’ясо-вовнову породу овець із кросбредною вовною, в структурі якої п’ять зональних типів, у тому числі – одеський.

Селекційно-племінну роботу зі створення на півдні Одещини нової породи було започатковано 1980 року на базі місцевої цигайської породи, яка добре адаптована до своєрідних кліматичних, кормових і технологічних умов. Для створення одеського типу застосовували складне відтворювальне схрещування маток цигайської породи з плідниками молочної остфризської породи та напівтонкорунних асканійських кросбредів селекції доктора с. -г. наук П. І. Польської (Інститут тваринництва “Асканія Нова” ім. М. Ф. Іванова).

У процесі відбору й добору особливу увагу звертали на такі селекційні ознаки, як скоростиглість, жива маса, якість баранини, молочність маток, якість кросбредної вовни і овчин. Працювали одночасно в кількох господарствах: “Нива” Саратського району, “Вікторія” Ізмаїльського та “Комунар” Тарутинського районів Одещини, що в південному, традиційно вівчарському, регіоні області.

Вивчення м’ясних, молочних і вовнових якостей овець, одержаних на окремих етапах селекційного процесу, сприяло своєчасному коригуванню планів добору й створенню до 2000 року значної кількості однорідних тварин бажаного типу. Аналіз та об’єктивну оцінку підсумків багаторічної роботи надала комісія Мінагрополітики з апробації. На підставі огляду й оцінки тварин безпосередньо в базових господарствах комісія констатувала наявність селекційного досягнення, а саме: створення нового типу овець, які за низкою ознак мають відмінності від інших типів у створеній породі та безумовні переваги над місцевими цигайськими вівцями.

Чабани сільськогосподарських підприємств регіону й місцеве населення відразу поцінували високі якості цих овець і охоче закуповують їх для своїх господарств. Вівці одеського типу нової породи розводять на трьох племзаводах не лише на півдні, а й в інших районах області.

За живою масою вівці всіх статевих і вікових груп значно перевершують аналогічні показники вихідної породи. Основна маса тварин має міцну конституцію, добре розвинене вим’я, молочність – 135-150 кг за підсисний період. Ягнят відлучають у віці 120 днів, після чого всіх маток доять протягом 30-40 днів, одержуючи додатково по 20-25 кг товарного молока на кожну матку, яке переробляють на бринзу, що користується великим попитом у місцевого населення.

Дослідження показали, що ягнята вже в 9-12-місячному віці досягають 40-45 кг, а тушки важать 18-21 кг. Характерно, що ягнятина в цьому віці майже не має специфічного запаху баранини, тому що в її складі ще мало гірсинової кислоти, і страви, приготовані з такого м’яса, вдаються особливо смачними.

Вівці одеського типу характеризуються досить високими показниками якості вовни. В середньому на вівцю по стадах племінних заводів настригають близько 5 кг немитої кросбредної вовни за виходу митої вовни 58-61%. Довжина вовни коливається в межах 12-17 см, а в окремих тварин сягає навіть 23-25 см. Понад 90% вовни за тониною належить до 50-56 якості. Жиропіт вовни світлий та кремовий.

Овчини, одержані після забою молодняку, мають високу товарознавську оцінку завдяки однорідності, густоті й тонині вовни і є цінною сировиною для виготовлення хутрових виробів. Вони добре фарбуються в чорний, коричневий і сірий кольори.

Овець одеського типу регулярно демонструють на щорічних обласних і міжнародних виставках, де їх високо оцінюють експерти та спеціалісти.

За останні роки на Одещині, крім трьох племзаводів, створено ще два племрепродуктори овець одеського типу, однак попит на племмолодняк все ще перевищує пропозицію. Відтак важливим завданням місцевих вівчарів є збільшення племінного поголів’я овець одеської селекції.

2. Аналіз світових тенденцій розвитку вівчарства

Виходячи зі світових тенденцій, розглянуто пріоритетні напрями розвитку таких галузей тваринництва, як скотарство, свинарство, вівчарство, а також динаміку поголів’я сільськогосподарських тварин та їх продуктивність у світі.

Вівчарство – це найменш вимоглива до природних умов та кормової бази галузь тваринництва, має великий ареал розповсюдження. Найбільший розвиток вівчарство отримало в країнах, де посушливі степи, напівпустелі та гірські райони займають великі території. Вівці використовуються для отримання м’яса, молока, вовни. Значні райони товарного м’ясо-вовнового вівчарства знаходиться в посушливих частинах помірної та субтропічної зон Південної та Північної Америки, Австралії, Південної Європи, Центральної та Середньої Азії, Південної Африки.

Дві п’ятих світового поголів’я овець сконцентровано в Азії. Велике поголів’я мають Австралія, Нова Зеландія, Індія, Туреччина, Казахстан, Росія, Монголія, Аргентина, Уругвай. Головні виробники і експортери баранини – Австралія, Китай, Нова Зеландія, Аргентина. Ці ж країни покривають більшу частину світового попиту на вовну. За виробництвом вовни перше місце належить Австралії.

На сьогоднішній день в лідери-виробники виходять: Китай, Пакистан, Іран. ФАО вважає,