Охорона праці за трудовим правом

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Питання охорони праці неповнолітніх урегульовані главою ХІІІ «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.

Відповідно до національного законодавства трудова дієздатність наступає з 16-річного віку. З метою охорони здоров'я неповнолітніх ст. 188 КЗпП не допускає прийняття на роботу осіб молодше 16 років. У виняткових випадках можуть прийматись особи, які досягли 15 років при письмовій згоді одного з батьків або особи, що їх замінює.

Згідно ст. 187 КЗпП, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності.

Ця категорія працівників до досягнення ними 21-го року щороку підлягає обов'язковому медичному огляду. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов'язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року. Порядок проведення медичних оглядів визначається Міністерством охорони здоров'я (Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007р. №246).

Законодавство України допускає прийняття на роботу осіб, що навчаються у загальноосвітніх школах, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладах для виконання легкої роботи, яка не шкодить здоров'ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку, з відома одного з батьків або особи, яка його замінює. Чинне законодавство не встановлює переліку легких робіт, проте вказує на роботи, які визнаються важкими.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше 18 років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Відповідно до ст. 192 КЗпП, особи, які не досягли 18 років, не можуть залучатися до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Ст. 5 ЗУ «Про зайнятість населення» встановлює, що для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають в межах Закону квоту робочих місць.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» такій окремій категорії працівників як інваліди забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Роботодавець, що використовує працю інвалідів, зобов'язаний створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Залучення інвалідів до наднормових робіт і робіт у нічний час можливе тільки за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК. Це прямо зазначено в ст. 55, 63 і 172 КЗпП.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів згідно з медичними рекомендаціями. Крім того, слід зауважити, що на власника чи уповноважений ним орган покладається обов'язок установити на прохання інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).

Власнику забороняється відмовляти в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільняти, переводити інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

 

Згідно з висновками розрахунків Німецької спілки підприємців наслідки нещасних випадків коштують в десять разів більше, ніж витрати на заходи та засоби з їх попередження. В Україні, враховуючи мінімальні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Крім того, спеціалісти Міжнародної організації праці свого часу підрахували, що