Організація анімаційної діяльності

• дослідження дореволюційного періоду (XIX ст. і початку XX ст.), представники якого користувалися переважно описово-емпіричним методом у своїх роботах;
• дослідження радянського періоду (XX ст.), в якому учені вивчали свято у рамках теоретичних концепцій;
• дослідження пострадянського періоду (кінець XX і почало XXI вв.).

Результати досліджень, проведених науковцями, можна згрупувати у декілька положень:

1. Свято розглядається як синкретична єдність традицій, ритуалів, звичаїв, видовищ, обрядів, ігор, урочистостей, карнавалів і так далі. Свято є однією з найширших форм святкової культури, яка під час своєї самореалізації відтворює своєрідну організацію соціальної групи зі своїми функціями і завданнями. Святкування загальнонародних, загальнонаціональних урочистостей невеликою соціальною групою є підтвердженням того, що святкуюча група індивідів належить до цієї спільноти.

2. Суть свята полягає в самозбереженні соціальної групи, а сутнісною характеристикою його являється обов'язкова колективна дія. Механізмом забезпечення цілісності групи є колективна сугестія, що впливає на фізичний і психічний стан членів колективу.

3. Генезис свята задовольняв соціально-комунікативні потреби індивіда і групи. Архаїчне свято було способом ритуально-символічної трансляції історичного досвіду, соціального самозбереження групи, соціальної самоідентифікації групи. Природною передумовою свята є потреби в спілкуванні і збереженні колективу, протиставлення понять «ми» і «вони». Реалізація цих потреб приносить людині почуття задоволення.

4. Свято має такі соціальні функції як консервативна, виховна, розважальна, рекреаційна. Головною є консервативна функція свята, як охоронного чинника цілісності і життєздатності групи. На підставі консервативної функції обґрунтовується варіант типологізації свят. По масштабу виділяються свята, що зберігають великі і малі групи; а по мірі розділення свята громадською групою виділяються свята, що зберігають або цілу групу, або її частину. Виховна функція реалізується через задум сценариста і через процес його втілення. Якщо сценарист будує конфлікт на екологічній тематиці (поява Нептуна на пляжі пов'язана з забрудненням моря), то учасники свята у процесі його підготовки і проведення переймаються ідеєю охорони оточуючого середовища. Розважальна функція закладається в ідею свята за визначенням. Веселі конкурси, розіграші, сценки повинні викликати у глядачів непідробну радість. Якщо мети свята буде досягнуто і всі присутні, учасники і глядачі, отримають задоволення від дійства, то реалізується і рекреаційна функція заходу. У процесі колективної творчості, розваг на лоні природи рекреаційні процеси в організмі прискорюються, що робить свято важливою складовою культурно-рекреаційної анімаційної діяльності у туризмі.

5. Механізми святкового зв'язку групи та індивіда проявляються в обов'язковій участі індивіда в колективних ритуальнообрядовых заходах, в «каналізації» негативної енергії індивідів, в загальному консолідуючому сміху, масовості святкових заходів, в забороні на буденні форми діяльності під час свята, в покаранні за недотримання цієї заборони. Зв'язок групи і індивідів також здійснюється в такій незвичайній формі «свята навпаки», як похорони.

6. Нині спостерігається тенденція створення наднаціональних свят і взаємопроникнення святкової обрядовості різних народів і держав, «стирання» меж між святковими культурами. Поступове зникнення етнічних особливостей свят призводить до збіднення палітри свят, безповоротної втрати цілих пластів культури. У сучасному товаристві, що динамічно розвивається, традиційні свята всупереч глобализационным процесам виступають як засіб консолідації індивідів з метою збереження своєї групи і національних культурних традицій.

 

15. 2. Свято як основа комплексної анімації.

Класифікація свят.

 

Історія масових форм свят свідчить, що в усі епохи, в усіх країнах для людства була характерна тяга до масових вистав, видовищ, театралізованих свят. Це пояснюється тим, що масове свято є вираженням емоційного настрою мас, і при грамотній і професійній організації свята узгоджуються, приходять у відповідність інтереси держави і настрій народу.

Сьогодні також неможливо представити наше життя без свят, які передбачають різноманітний комплекс політичних, культурних, художніх, естетичних, анімаційних дій.

Свято – це захід з активною, творчою участю населення, присвячений видатним подіям, традиційним датам, ювілеям, вшановуванню працівників певних професій.

У світовій літературі існує два підходи до розуміння природи свята:

- свято виникає завдяки святковому стану душі людини (тобто календарне свято вторинне) ;

- свято або святковий настрій є конкретним відгуком кожної людини на святкову подію.

Обидва погляди на сутність свята мають право на життя. Перший стосується більшою мірою індивідуальних переживань кожної людини, другий виводить на колективні реакції соціуму.

Свято – це дуже важлива первісна форма людської культури її неможливо вивести і пояснити, виходячи лише з практичних умов і цілей суспільної праці. І потреба в періодичному відпочинку, у відновленні психофізичних функцій організму не створює святкової ситуації. Свято завжди мало глибоке змістовне, світоспоглядальне наповнення. Ніякі спроби організації і вдосконалення суспільно-трудового процесу, ніякий відпочинок або перерва в роботі самі по собі ніколи не можуть бути святковими. Щоб вони стали такими, потрібно виконання двох умов.

Святковість завжди мала суттєве відношення до часу. В основі свята лежить певна і конкретна концепція природного (космічного) біологічного та історичного часу. Щоправда, далеко не всі переломні моменти нашого життя спонукають до свята. Досвід багатьох офіційних свят Середньовіччя, Нового часу, радянської пори показують, що вони були скоріше ідеологічними акціями, створеними на потребу якоїсь групи людей. Ці свята нікуди не виводили із існуючого світопорядку і не створювали ніякого іншого життя. Навпаки, вони освячували, санкціонували існуючий лад і сприяли його закріпленню. Ніхто не в змозі