Організація і проведення психодіагностичного обстеження

Використовуючи конкретні психодіагностичні методики, психолог приблизно представляє, якого роду дані він хоче отримати. Однак інформативність кожного психодіагностичного обстеження оцінити заздалегідь важко, тому що невідомо, які саме результати будуть у конкретної людини і до яких висновків вони дозволять прийти. Особливо цікавим при інтерпретації результатів психодіагностики є виявлення і аналіз протиріч – як протиріч між результатами різних психодіагностичних методик, так і між даними психодіагностики та іншою інформацією про клієнта. Деякі протиріччя можуть виявитися випадковими або бути наслідком невисокої надійності (невірної інтерпретації) даних, однак найчастіше вони відбивають реальні проблеми й протиріччя в житті клієнта, які можуть стати предметом обговорення з ним.

Одне з найбільш частих протиріч – між даними тестів і самооцінкою. Наприклад, клієнт вважає себе відкритим, активним, товариським та ін. за методикою особистісного диференціалу, однак за даними особистісного тесту виявляється інтровертом. Приведемо приклад протиріч, пов'язаних із самооцінкою й уявленням про себе.

Приклад 4 (Барлас Т. В., 2001). Клієнтка у ході психодіагностичного обстеження виконувала методику особистісного диференціалу і оцінила себе як упевнену, незалежну, сильну, діяльну, активну (на 2 і 3 бали). Однак, виконуючи через кілька хвилин іншу методику, де вона оцінювала рівень реалізації значимих цінностей, вона оцінила рівень реалізації цінності «сильна воля» й «упевненість у собі» як нульовий, «активне діяльне життя» – 1%, «незалежність» – теж 1%. Останнє суперечить також рівню реалізації цінності «воля» – 100%. У цьому випадку мова йде про виражену суперечливість самооцінки і нестійкості суджень. Психодіагностичне обстеження виявило, що клієнтка не в змозі створити цілісний самоопис; причиною цього є порушення зв’язності уявлень про себе.

3. Психодіагностика як засіб організації терапевтичної комунікації. Психодіагностика не відділена непереборною перешкодою від психотерапевтичних технік. Так як і будь-які психотерапевтичні втручання мають діагностичний аспект, психодіагностичні методики мають психотерапевтичний потенціал і можуть використовуватися для вирішення різних завдань психологічної допомоги. Вкажемо деякі з таких завдань:

структурування початкового контакту. Дана функція психодіагностики значима, якщо клієнт важко йде на контакт або не схильний говорити про свої проблеми. У подібній ситуації виконання психодіагностичної методики може стати способом структурувати процес взаємодії із клієнтом. Експертні методики, які припускають таку взаємодію, у подібній ситуації доцільніші від тестових. Зокрема, для цього особливо добре підходять методики, присвячені самоопису й оцінці минулого досвіду;

підвищення довіри. Дане завдання вдається виконати, якщо під час обговорення результатів психодіагностичного обстеження клієнт чує те, що він розцінює як вірне, цікаве, важливе для нього і разом з тим неочевидне, таке, про що, за його уявленням, не можна здогадатися на основі попередньої взаємодії. Якщо це вдається, клієнт переконується: психолог дійсно розуміє його і є компетентним фахівцем, що збільшує довіру й сприяє формуванню позитивних очікувань. Для цього завдання найкраще підходять рисункові проективні методи, у яких для неспеціалістів зв'язок малюнка й інтерпретації малоочевидний, а також особистісні тести;

поглиблення уявлення клієнта про себе, що може відбуватися на різних етапах психодіагностичного обстеження. По-перше, уже відповідаючи на численні питання про самого себе, клієнт, як правило, починає більш пильно й уважно оцінювати себе, замислюватися про свої проблеми. По-друге, нова для клієнта інформація, одержана на основі багатьох експертних методик, настільки очевидна, що не має потреби або майже не має потреби в коментарях психолога.

Іноді для самостійної інтерпретації клієнта досить поставити навідне запитання або звернути його увагу на якусь відповідь або протиріччя. І нарешті, найширшу інформацію про себе клієнт одержує, коли йому повідомляють про результати дослідження. Форма обговорення результатів, повнота їх викладу визначається конкретною ситуацією, однак якщо психодіагностика була проведена, то зворотний зв'язок клієнтові повинен бути наданий обов'язково. Про важливість й ефективність подібного зв'язку свідчить наступний приклад.

Приклад 5. (Журнал “Сучасна психотерапія” № 4, 2002 р.). Психолог, проводячи психодіагностичне обстеження ув'язненого, повідомив йому про те, що в нього високий IQ. Через два роки, перед звільненням, ув'язнений прийшов подякувати психологові, пояснивши, що ця коротка фраза повністю змінила його життя. Раніше ця людина завжди вважала себе «дурним» й «чокнутим» – слова, які він багато разів чув у родині, від учителів і друзів. За допомогою психолога він з несподіваною й значною силою усвідомив, що він був нормальним і здібним, а не божевільним або тупим. Він, за його власними словами, «став іншою людиною». Він почав відвідувати школу й одержав професію, за якою буде працювати після звільнення, відновив перервані зв'язки з родиною і знову почав ходити до церкви. «Тепер у мене є надія. Тепер я знаю хто я. Тепер я знаю, що обов'язково буду успішним в житті, « – сказав він психологові».

З'ясування й обговорення проблем, виявлених за допомогою психодіагностики, дозволяє клієнтові разом із психологом визначити цілі і завдання спільної роботи.

Найбільш актуальним є використання психодіагностики для створення мотивації у двох ситуаціях. Перша з них виникає тоді, коли клієнт, частково усвідомлюючи свої проблеми, ще не прийшов до рішення про необхідність психологічної допомоги. У цьому випадку може виникнути запит на тестування, психологічно