Організація і проведення психодіагностичного обстеження

Друга ситуація виникає, коли клієнт приходить не зі своєї ініціативи (наприклад, під тиском родичів або школяр, спрямований до шкільного психолога вчителем) і не пред'являє ніяких проблем. У цьому випадку також є сенс виявити проблеми за допомогою психодіагностичного обстеження і обговорити їх з клієнтом.

 

 

Психодіагностичне обстеження, як і інші форми діяльності психолога, повинне проводитися відповідно до етичних норм. Для психодіагностики подібні норми розроблені (Рукавишников, Соколова, 1991), однак, як відзначається їх укладачами, вони не можуть бути ефективними повною мірою при відсутності діючих органів і способів контролю за практикою психологів. Тому основним критерієм і контролером їх виконання повинні бути професійна чесність і гуманність самих психологів.

Слід зазначити, що на жаль, за десять років, які пройшли від дня випуску норм, багато організаційних механізмів, які забезпечують їх виконання, а також практичні підходи, які дозволяють психологові реалізувати ці норми повною мірою, так і не були створені. Тому деякі положення етичних норм у психодіагностиці мають потребу в коментарях, що дозволить адаптувати їх використання до сучасної ситуації. Ці положення є наступними:

1. Добровільність участь в психодіагностичному обстеженні, що має на увазі не тільки формальну згода обстежуваного, але й усвідомлення ним цілей і завдань обстеження, а також того, як будуть використовуватися його результати. Для обстеження дітей до 16 років необхідна згода їх батьків;

2. Конфіденційність інформації, отриманої при психодіагностичному обстеженні, необхідність збереження професійної таємниці. Результати можуть бути повідомлені третім особам тільки за згодою обстежуваного. Ця норма має наступні обмеження:

обстеження, яке проводиться в інтересах організації (школа, підприємство, суд та ін.) має на увазі ознайомлення заздалегідь обговореного кола осіб з організації з результатами. Однак випробуваний повинен бути сповіщений про це до того, як він дасть згоду на обстеження;

батьки мають право на інформацію про результати обстеження своїх дітей;

професійна таємниця може бути порушена в рамках вимог законодавства.

3. Обмеження поширення психодіагностичних методик – професійні методики повинні поширюватися тільки серед фахівців, які можуть забезпечити їх кваліфіковане застосування, і не потрапляти в руки недостатньо компетентних людей і потенційних обстежуваних.

З поширенням психодіагностичних методик, практика яких ще далека від вимог етичних норм, тісно пов'язана інша проблема – якість методик, доступних на сучасному «психологічному ринку». Велика кількість тестів, наявних у продажі, не відповідає “Стандартним вимогам до психологічних тестів” і має досить низьку якість. Психологові, який вирішує питання про користування тим або іншому тестом, доцільно віддавати перевагу методикам, які мають сертифікат Держстандарту або самостійно оцінювати якість тесту. При користуванні недостатньо якісним тестом варто чітко усвідомлювати, що чим гіршою є якість, тим менш надійними будуть висновки, зроблені за результатами психодіагностики.

4. Достатня кваліфікація користувачів психодіагностичних методів має на увазі наявність у психолога спеціальної підготовки, яка забезпечує коректне проведення психодіагностичного обстеження й інтерпретації результатів. Рівень підготовки залежить від складності тесту або методу і ще не має чіткої регламентації. Тому можна запропонувати деякі рекомендації.

Професійний психолог може самостійно, без додаткового навчання, користуватися тестовими методами, які задовольняють наступним вимогам:

строго формалізована форма;

строго формалізована обробка;

порівняно невелике число показників тесту (як правило, не більше 3-4), інтерпретація яких можлива без врахування взаємодії між показниками (тобто того, як інтерпретується один показник залежно від значення іншого).

Для компетентного користування тестами, які не відповідають цим критеріям, а також експертними методами, необхідно пройти сертифіковане навчання щодо застосування конкретного методу (групи методів). Для психологів, які не пройшли такого навчання, можна запропонувати наступні варіанти використання порівняно складних методів психодіагностики:

направити клієнта для проведення психодіагностичного обстеження до колеги, який має необхідну підготовку, а потім скористатися його висновком;

самостійно вивчити метод за літературними джерелами і користуватися ним з обмеженнями: результати психодіагностики при недостатній компетентності користувача повинні використовуватися тільки для формулювання гіпотез, які потім перевіряються в процесі наступної роботи із клієнтом. Самі по собі вони не повинні ставати основою для висновків. При цьому чим складнішою є методика і чим менший особистий досвід роботи з нею, тим обережнішим варто бути у своїх гіпотезах і припущеннях. Проте, незважаючи на обмеження, широке коло методів може стати корисним інструментом у руках фахівця;

скористатися комп'ютерною інтерпретацією для формулювання гіпотез, але не висновків. Обмеження комп'ютерної інтерпретації пов'язані з тим, що вона не досягає такої якості, як висновки кваліфікованих фахівців і ймовірність неточних або помилкових висновків досить висока;

психопрофілактичний виклад результатів психодіагностичного обстеження припускає такий спосіб їх викладу, який не наносить шкоди самооцінці обстежуваного і не має інших небажаних наслідків. При цьому необхідно враховувати інтелектуальний рівень та інші індивідуальні особливості обстежуваного. Реалізація даного принципу, як правило, означає проведення досить розгорнутої консультативної бесіди, яка повинна вестися відповідно до основних її закономірностей.

 

 

На сьогодні існує значна кількість психодіагностичних методів, кожен з яких використовується для вивчення певної конкретної задачі. Різні дослідники виділяють багато різноматних методів, методик та засобів психологічного пізнання.

Основними і найбільш розповсюдженими з них є спостереження та тестування. Ці методи, завдяки своїй простоті, і, насамперед, опрацьованості, дають змогу вирішувати основну групу психодіагностичних завдань.

Проте на сучасному етапі розвитку психологічної науки постає необхідність не лише діагностування визначених явищ, а й одночасної, невідкладної їх корекції або, навпаки, розвитку. Так, уже в процесі вивчення особистості школярів педагог повинен працювати над формуванням у них моральних та етичних ідеалів, встановленням адекватної самооцінки тощо. Таким типом психодіагностичного дослідження став відносно новий напрямок у діагностуванні – формуючий експеримент.

Підсумовуючи викладене, необхідно відзначити, що в процесі розвитку психології змінюються не тільки теорії і поняття, але і дослідницькі методи: вони втрачають споглядальний, констатуючий характер, стають формуючими або, точніше, трансформуючими. Провідним типом дослідницького методу в експериментальній області психології стає саме формуючий експеримент.

Отже, розвиток методичного арсеналу сучасної психодіагностики полягає в особливій консолідації всіх дослідницьких методів, результатом якої є створення нового комплексу дослідницьких методів – формуючого експерименту.

 

 

Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. – СПб, Питер, 2001.

Барлас Т. Психологический практикум для «чайников». Введение в профессиональную психологию. – Независимая фирма «Класс», 2001.

Барлас Т. В. Психодіагностика в практической психологии: проблемы и перспективы. – Журнал практического психолога, 2001, №1-2.

Гиппенрейтер Ю. Б. введение в общую психологию. Курс лекций. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1988.

Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М. : Просвещение, 1985.

Немов Р. С Психология / Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М. : Просвещение, 1995.

Основы психодіагностики. ред. А. Г. Шмелев. – Ростов н/Д, Феникс, 1996.

Практикум по общей психологии / Под ред. А. И. Щербакова. 2-е изд. перераб. и доп. – М. : 1990.

Рукавишников А. А., Соколова М. В. Нормы профессиональной этики для разработчиков и пользователей психодіагностичних методик. Стандартные требования к психологическим тестам. – Ярославль, Дебют, 1991. Также в кн. : Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодіагностике. – СПб, Питер, 1999.

Соколова Е. Е. Введение в психологию. Краткий конспект лекций и методические указания к курсу: Учебно-методическое пособие для студентов факультетов психологии высших учебных заведений по специальностям 52100 и 020400 – «Психология». – М. : Российское психологическое общество, 1999.

Хрестоматия по курсу введение в психологию. Уч. пос. /Ред. -сост. Е. Е. Соколова. – М. : Российское психологическое общество, 1999.