+3 8(066) 185-39-18
fу порядку, визначеному цим Законом, зокрема ст. ст. 17, 24, 26, 32, 36, 37 та ін.
Ст. 13 Закону України „Про державну виконавчу службу” надає сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження право оскаржувати дії або бездіяльність державного виконавця до вищої посадової особи або ж до суду. Одночасно ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження” наділяє таким правом лише стягувача та боржника. Така розбіжність є зрозумілою з позиції цивільного процесуального законодавства. Справді, крім стягувача та боржника, звернутися до суду за захистом свого порушеного або оспорюваного суб’єктивного права в ході проведення виконавчих дій не може жоден з інших учасників виконавчого провадження. У цьому випадку йдеться про те, що у виконавчому провадженні можуть зачіпатися лише права сторін та, відповідно, і порушуватись, а не інших учасників виконавчого провадження. Виконавче провадження взагалі для цього і здійснюється. Усі інші учасники виконавчого провадження не мають особистої зацікавленості в результатах виконавчого провадження і звертаються до суду в порядку ст. 45 ЦПК України, тобто на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб [132].
Відносно скарг, які подаються на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, законодавцем встановлений альтернативний порядок оскарження дій та бездіяльності державного виконавця: до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або безпосередньо до місцевого загального суду за місцем розташування відповідного органу державної виконавчої служби або до іншого суду згідно з вимогами закону. Про подання скарги суд інформує відповідний відділ ДВС не пізніше наступного дня після прийняття її судом. Господарському суду підвідомчі скарги на дії державного виконавця, якщо виконується рішення господарського суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.
Питання подання та розгляду скарги на рішення, дії та бездіяльність державних виконавців доцільно розглянути відповідно до наведеної класифікації порядку оскарження.
Необхідно зазначити, що порядок адміністративного оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців у законах „Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження” законодавцем детально не регламентовано.
У цьому випадку слід керуватися положенням ст. 40 Конституції України, згідно з якою всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, а також загальними положеннями адміністративного права, що надають можливість громадянам звернутися зі скаргою відповідно до ст. 4 Закону України “Про звернення громадян”.
Законом України “Про виконавче провадження” визначено лише можливість оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного органу державної виконавчої служби. У той же час Закон “Про державну виконавчу службу” в ст. 5 надає повноваження розглядати скарги на дії державних виконавців і Департаменту державної виконавчої служби, що діє в складі Міністерства юстиції України, державній виконавчій службі Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, а також керівництву органу державної виконавчої служби, де відкрите виконавче провадження і перебуває конкретний державний виконавець, що провадить виконавчі дії.
Оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця уповноважена особа має право в 10-денний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, або в 3-денний строк в разі оскарження постанови про відкладення виконавчих дій. На нашу думку, не врегульованою залишається процедура, коли особа спочатку звертається до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, а потім, не погодившись з його рішенням – до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби. У такому разі строки, передбачені законодавством, не відповідають реальним обставинам справи. Обов’язковим, на нашу думку, є під час розгляду скарги в адміністративному порядку встановити строки розгляду скарги, які не повинні відповідати строкам, передбаченим в Законі України “Про звернення громадян”, тобто мати місячний та 15-денний строки на прийняття рішення за скаргою та відповіддю по ній.
Начальник відповідного органу державної виконавчої служби, розглядаючи скаргу, перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності і приймає одне з таких рішень:
- залишає рішення, дію або бездіяльність, які оскаржуються, без змін, а скаргу – без задоволення;
- скасовує рішення, яке оскаржується, у разі невідповідності його актам законодавства.
В останньому випадку у своїй постанові начальник органу державної виконавчої служби повідомляє державному виконавцю про прийняте рішення і зазначає, які дії йому слід вчинити. У разі незгоди з результатами розгляду скарги скаржник має право звернутися зі скаргою у вищий орган або оскаржити рішення до суду.
Враховуючи складність цієї проблеми та значимість її для забезпечення дотримання прав і задоволення інтересів фізичних, а також інтересів юридичних осіб, слід було б також передбачити, що скарга розглядається в присутності скаржника та державного виконавця, чиї рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються.
Орган, що розглядає скаргу, має об’єктивно розглядати скарги, перевіряти факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, а також повідомляти зацікавленим особам про час розгляду скарг та наслідки її розгляду.
Концепція реформи адміністративного права України у п. 14 “Правове забезпечення адміністративного оскарження” фіксує право громадянина бути вислуханим, особисто викласти свої аргументи, подавати додаткові матеріали та наполягати на їх запиті органом, який розглядає