Основні джерела (форми) права

У названих країнах прецедент тісно взаємодіє з законодавством, усуваючи його прогалини і визначаючи практику застосування. Як правило, правовий прецедент містить норму-правило поведінку, яка регулює суспільні відносини, що неврегульовані нормативно-правовими актами.

У країнах романо-германської правової системи судова практика, як правило, не виходила за межі тлумачення закону і судовий прецедент офіційно джерелом права не визнавався. Наприкінці XX століття, за умов зближення англо-саксонської та романо-германської правових систем, прецедент фактично перетворюється на джерело права і в цих країнах.

За правової системи України судова практика не створює судових прецедентів і він, як джерело права, не застосовується. Проте, після 17 липня 1997 року, коли Верховна Рада України ратифікувала Європейську Конвенцію захисту прав і свобод людини та враховуючи положення ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», а також ст. 55 Конституції «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна», судові органи України не можуть не рахуватися із судовими прецедентами, створеними Європейським судом з прав людини.

Нормативно-правовий договір з’явився у Стародавньому Римі у період республік, а в XXІ столітті, стає однією з головних юридичних форм існування правових норм. Нормативно-правовий договір – це письмова угода, в якій правила поведінки загального характеру встановлюються за взаємною згодою двох і більше суб’єктів правових відносин і забезпечується державою.

Для нормативно-правового договору притаманні наступні ознаки:

- нормативно-правовий договір – це документ, який закріплює волевиявлення сторін з приводу прав і обов’язків, встановлює порядок його реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань;

- договір з нормативним змістом завжди містить загальні правила поведінки і не має персоніфікованого характеру;

- суб’єктом договору завжди є суб’єкт публічно-правових відносин, і перш за все той, що має владні повноваження. Від того яке місце займає суб’єкт договору у механізмі держави залежить юридична сила договору, тобто чим вище місце суб’єкта, тим більша сила договору;

- змістом нормативно-правового договору є норми права, що виникають результаті згоди сторін та регулюють взаємні інтереси суб’єктів договору (норми-цілі, норми-наміри, норми-узгодження, норми-утримання тощо). Зміст договору не може суперечити конституції та чинному законодавству;

- нормативно-правовий договір має тривалий строк дії, він набирає чинності лише після проведення відповідної процедури (ратифікації, підписання тощо) ;

- норми, які містяться у нормативно-правовому договорі, є загальнообов’язковими до виконання, вони забезпечуються гарантіями держави та її органами шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державним примусом;

- нормативно-правовий договір є частиною національного законо-давства і може бути підставою для укладання інших правових актів [3, 176].

Нормативно-правові договори, як джерело права, можуть належати до різних галузей права (конституційне, міжнародне, цивільне, трудове право тощо), проте вони не можуть бути застосовані у всіх формах суспільних відносин, а також у процесі регулювання відносин між фізичними особами.

Джерела права різноманітні і досить відмінні в різних країнах, що пов’язано з різними підходами до розуміння права в цілому, з існуванням різних моделей правових систем. Для багатьох правових систем, зокрема, для країн романо-германської правової системи, a також для колишніх соціалістичних країн, що йдуть шляхом демократичних перетворень, а отже й сучасній Україні, найпоширенішим, основним, а іноді й єдиним джерелом (формою) права є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноваженими на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

У Конституції України визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб’єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб’єктів та порядок дії в часі та просторі.

Нормативно-правові акти мають певні переваги перед іншими джерелами права, для них характерні такі ознаки. Вони:

- завжди містять загальні приписи, тобто правові норми, які поширюються на певний вид суспільних відносин;

- приймаються тільки чітко визначеними правотворчими суб’єктами і в межах їх компетенції;

- приймаються з дотриманням певної юридичної процедури;

- ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України;

- є обов’язковими для виконання, забезпечуються системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами;

- діють в часі, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу, просторі, на який поширюється чинність нормативно-правового акту та за колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акту і на основі його набирають суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

До нормативно-правових актів, як офіційно письмового документа ставляться відповідні вимоги:

- структура нормативно-правового акта повинна включати назву, преамбулу, розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей, дату і місце його прийняття, а також підпис відповідної посадової особи;

- нормативно-правові акти підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку. 3 цією метою в Україні створено Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів;

- при створенні нормативно-правових актів враховуються правила юридичної