Основні стадії застосування норм права

Дотримання норм права має місце тоді, коли суб'єкти втримуються від здійснення дій, що забороняються правом. Це пасивна форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не провадять дій, які заборонені нормами права, і в такий спосіб виконують правові заборони. Як приклад дотримання норм права – утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені до вивозу. Саме в цьому й проявляється соціальна користь даної форми реалізації права. У більшості випадків, дотримання права відбувається непомітно, звичайно не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не проявляється. У цій формі реалізуються заборонені норми [4].

Виконання норм права відбувається, коли суб'єкти виконують покладені на них юридичні обов'язки. У даній формі реалізуються зобов'язуючі норми права. Але якщо норма права містить зобов'язання, то простої помірності суб'єкта від здійснення певних дій уже недостатньо. Більше того, у деяких випадках таке утримання від дій може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб'єктів: вони роблять дії відповідним юридичним нормам, тобто виконують покладені на них активні зобов'язання. Наприклад, пасажир суспільного транспорту, компостуючи талон, виконує юридичний обов'язок – оплачує проїзд, отже, виконує норму права.

Використання норм права – коли суб'єкти за своїм розсудом, бажанню використають надані їм права. На відміну від дотримання й виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяють правом. Для використання норм права характерне поводження суб'єктів, що стосується використання юридичних можливостей, закладених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж або дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування й розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використати або втриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від дотримання й виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути тільки добровільним.

Ці три форми реалізації, у ході яких юридичні норми перетворюються у житті безпосередньо діями самих суб'єктів суспільних відносин, прийнято називати формами безпосередньої реалізації права.

 

 

Правозастосування – це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях – громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права [3]. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації – додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

Випадки в яких виникає необхідність у застосуванні норм права:

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування – вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6.