Основні стадії застосування норм права

б) коли правові відносини, які виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку їх варто контролювати з погляду законності й закріплювати рішенням компетентного органа (рішення відповідного органа про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріусом заповіту й т. д.) ;

в) коли для виникнення певних правових відносин потрібно офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлої й ін.) ;

г) коли виникає суперечка, що має юридичне значення, по питанню певних фактів або відносин і сторони самі не можуть досягти домовленості (розділ майна) ;

д) у випадках, коли варто прибігати до примусових заходів (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу). Державний примус у правовій сфері набуває чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примуса, а реально він застосовується відповідними державними органами.

Отже, у процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання:

а) організація виконання приписань норм права, їхнього позитивного виконання;

б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

На цій підставі в літературі виділяються дві форми застосування права: оперативно-виконавчу й правоохоронну.

Оперативно-виконавча форма застосування права – це владна оперативна діяльність державних органів по реалізації приписань норм права шляхом створення, зміни або припинення конкретних правовідносин на основі норм права. Зазначена форма діяльності є основний спосіб організації виконання позитивних велінь права [8].

Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкретної норми права відбувається саме в рамках, певних відповідними правовими нормами;

б) він повинен бути обґрунтованим, тобто повинна застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунтованість застосування права передбачає точне й своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля органів використовуючих право, із правозастосовних рішень.

 

Процес застосування норм права може починатися з ініціативи самого правозастосовного органа, за вказівкою вищого органу або по заявах зацікавлених суб'єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких поєднуються в так звані стадії правозастосування. У юридичній літературі в дослідженнях різних авторів визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. На думку авторів досліджень по даному питанню доцільно виділити такі самостійні стадії цього процесу [2].

Перша стадія – це встановлення й аналіз фактичних обставин справи або ситуації, які мають потребу в регулюванні або рішенні. На цій стадії застосування правових норм необхідно встановити, яка дія, подія відбулися й чи мають вони юридичне значення. Всю сукупність обставин, які підлягають установленню, можна віднести до трьох основних груп:

а) фактичні обставини, з якими нормами права зв'язане виникнення юридичних наслідків;

б) дані, які характеризують особистість суб'єктів, причетних до розгляду відповідної справи;

в) обставини, які схиляли суб'єктів до певного поводження (правомірному або неправомірному). При цьому в увагу беруться умови, мотиви юридично значимого поводження.

Перша стадія є вихідною стадією процесу застосування права, коли уточнення, оцінка фактичних обставин справи, які мали юридичне значення, спричиняють юридичну оцінку фактів, які встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і по своїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, що знаходить вираження в зборі, перевірці й оцінці відповідних доказів у справі і їхніх джерелах. При цьому методи й кошти, які застосовуються при встановленні й дослідженні обставин справи, повинні бути:

а) дозволені правом;

б) етичні;

в) наукові;

г) ефективні.

Друга стадія застосування норм права зводиться до вибору й установлення автентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на підставі втримування якої норми права повинна розглядатися дана конкретна ситуація. Правова (юридична) кваліфікація проявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їхнього значення для права, тих наслідків, які набувають чинності на підставі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація – це встановлення тотожності ознак конкретного поводження суб'єктів тим ознакам, які зафіксовані в нормі права.

При виборі норми права, що передбачає обставини, які варто врегулювати, потрібно встановити автентичність правової норми: упевнитися, що текст використовуваної норми не був змінений у встановленому порядку, чи діє вона в цей момент. Для цього потрібно користуватися офіційно виданими текстами. Кожну обрану для застосування норму права досліджують у наступних напрямках:

- чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані події;

- чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

- чи діє вона на території, де розглядається справа;

- чи поширюються її дії на суб'єктів, пов'язаних із цією справою.

Наступною третьою стадією процесу застосування норм права є тлумачення норм права.

Під тлумаченням права розуміється певний розумовий процес, спрямований на встановлення втримування норм права шляхом виявлення значень і змісту термінів і виражень (знаків природної мови), ув'язнених у нормативних актах. Таке розуміння тлумачення позначається звичайно шляхом вираження “з'ясування змісту (утримування) норм права”.

Тлумачення правової норми являє