Основні засади законодавства у галузі охорони здоров’я

 

 

Кожна людина має право на охорону здоров’я. Держава у своїй діяльності має бути відповідальною перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я, поліпшувати умови праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язувати екологічні проблеми, вдосконалювати медичну допомогу і запроваджувати здоровий спосіб життя.

З цією метою був прийнятий і затверджений Верховною Радою Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХП «Основи законодавства України про охорону здоров’я», в якому визначені правові, організаційні, економічні та соціальні засади держави, врегульовані суспільні відносини у цій галузі. З метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя нації, діяльність державних структур має бути спрямована на усунення факторів, що шкідливо впливають на здоров’я, а відтак шляхом підвищення опірності організму на попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності і поліпшення механізмів, що впливають на спадковість.

Відповідно до Закону, основними принципами охорони здоров’я в Україні є (ст. 4):

-визнання пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

-дотримання прав і свобод людини і громадянина в цій галузі та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

-гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищення медико - соціального захисту найбільш вразливих верств населення;

-рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;

-відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

-орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров’я;

-попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

-багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

-децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров’я шляхом (ст. 7):

-створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я;

-організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;

-надання всім громадянам гарантованого рівня медико- санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

-здійснення державного і громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров’я;

-організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

-встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров’я.

 

 

Законодавством України про охорону здоров’я громадянам надаються права щодо забезпечення санітарного та епідемічного, благополуччя.

Громадяни України мають піклуватись про своє здоров’я і здоров’я дітей, та не шкодити здоров’ю інших громадян. У передбачених законодавством випадках вони мають проходити профілактичні медичні огляди і робити при необхідності відповідні щеплення. У випадку потреби, надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров’я стані або виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Цим Законом визначається порядок забезпечення громадян безоплатно або на пільгових умовах лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами. Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування; заподіяної шкоди.

 

 

Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується організацією мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для жінок і матерів, а також дитячих закладів. Жінкам надаються відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановлюються перерви у роботі для годування дитини.

У встановленому порядку вони отримують допомогу у зв’язку з народженням дитини і допомогу на час догляду за хворою дитиною.

Згідно з Законом забороняється застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров’я виробництвах, передбачено переведення вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку, поліпшення і оздоровлення умов праці та побуту, усунення негативних екологічних факторів, державну і громадську допомогу сім’ї та інші заходи.

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку.

При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують материнського догляду, матері або іншим членам сім’ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі