Основи охорони праці

1. Вибрати тип джерела світла. Газорозрядні лампи можуть застосовуватися при температурі повітря не менше +100С та напрузі в мережі живлення струмом, яка не падає нижче 90% від номінальної. В інших випадках – лампи розжарювання.

2. Вибрати систему освітлення. Визначаючи систему освітлення, необхідно враховувати, що більш економічною є система комбінованого освітлення, але в гігієнічному відношенні система загального освітлення досконаліша, оскільки створює більш рівномірний розподіл світлової енергії. Застосовуючи локалізоване загальне освітлення, можна найпростіше досягти якісного освітлення з забезпеченням високих рівнів освітленості на робочих місцях без значних економічних затрат. При виконанні робіт І–ІV, V a i V б розрядів необхідно використовувати систему комбінованого освітлення, так як застосування місцевих світильників підвищує освітленість, допомагає створити необхідну направленість світлового потоку для виключення засліплення та виконання певних зорових робіт на просвіт (наприклад, виявлення невеликих отворів, шпаринок і т. п.).

3. Провести розподіл світильників та визначити їх кількість. Світильники можуть розташовуватися рядами, в шахматному порядку або іншим чином. Забезпечення рівномірного розподілу освітленості досягається в тому випадку, якщо відношення відстані між центрами світильників   до висоти їх підвісу над робочою поверхнею   складає від 1,4 до 2,0 в залежності від типу світильника. Для прикладу розглянемо деякі типи світильників (рис. 4.4). 

Для світильника “універсал”  , а для “глибоковипромінювача” –1.4. Ці світильники використовуються для ламп розжарювання та називаються світильниками прямого світла.

 

 

Рис. 4.4. Світильники: 1 – “Універсал”; 2 – “Глибоковипромінювач”; 3 – “Люцетта”;  4 – “Молочна куля”; 5 – типу ВЗГ; 6 – типу ВД; 7 – типу ПВЛ

 

До світильників переважно прямого та розсіяного світла відносяться: “люцетта” ( ), куля з молочного скла ( ).

Ряд світильників випускаються для приміщень з важкими умовами середовища. Наприклад, світильник типу ВЗГ (вибухогазобезпечний), конструкція якого передбачає локалізацію вибуху всередині світильника, для нього  . 

При використанні люмінесцентних ламп для освітлення виробничих приміщень з невеликою запорошеністю та нормальною вологістю застосовують світильники типу ВД, відкритий денного світла, ( ). Для приміщень з великим вмістом вологи та пилу – закриті типу ПВЛ (пиле-волого-захищений, люмінесцентний),  . В люмінесцентних світильниках встановлюється дві або більше ламп. Це дає можливість, використовуючи спеціальні схеми включення, які зміщують фази пульсації світлового потоку ламп, зменшити пульсацію сумарного світлового потоку світильника та виключити стробоскопічний ефект.

4. Визначити нормовану освітленість на робочому місці. Для цього необхідно визначити характер зорової роботи по найменшому розміру об’єкту розпізнавання, оцінити контраст об’єкту з фоном та фон на робочому місці й по таблицях СНіП у відповідності з вибраною системою освітлення та джерелом світла, находять мінімальну нормовану освітленість.

Для розрахунку штучного освітлення користуються в основному трьома методами.

 

І. Метод коефіцієнта використання світлового потоку або метод коефіцієнта використання освітлювальної установки.

Даний метод є основним для розрахунку освітлювальної установки при рівномірному розміщенні світильників загального освітлення та горизонтальній робочій поверхні. При цьому методі враховується як світловий потік джерел світла, так і світловий потік, відбитий від стін, стелі та інших поверхонь приміщення. Розрахунок ведеться згідно виразу 

                                                ,                                  (4.3)

де   – світловий потік одного світильника, лм;   – нормована освітленість, лк;   – площа приміщення, м2;   – коефіцієнт, що враховує відношення середньої освітленості до мінімальної (при освітленні лініями люмінесцентних світильників  , взагалі  );   – коефіцієнт запасу, який залежить від забрудненості повітря, тобто типу виробництва, і вибирається з відповідних таблиць СНіП ІІ-4-79/85;   – число світильників;   – коефіцієнт використання світлового потоку.

 

Коефіцієнт використання світлового потоку визначається за світлотехнічними таблицями. Він залежить від ККД та кривої розподілу сили світла світильника, коефіцієнтів відбивання стелі, підлоги та стін, висоти підвісу світильника над поверхнею та конфігурації приміщення, яка визначається показником приміщення 

                                                      ,                                 (4.4)

де   та   – ширина та довжина приміщення, м;   – висота підвісу світильника над поверхнею, м.

Підрахувавши індекс приміщення, обравши тип світильників і оцінивши коефіцієнти відбивання стін, стелі та підлоги, по таблицям, що приведені в світлотехнічних довідниках та книгах, можна знайти значення коефіцієнта використання світлового потоку. 

Мінімальна необхідна освітленість   встановлюється по СНіП ІІ-4-79/85. Число світильників вибирається з врахуванням найвигіднішого їх розташування. Після цього можна підрахувати необхідний світловий потік одного світильника. По необхідному світловому потоку підбирається найближча стандартна лампа, визначається її потужність, а потім потужність всієї установки. Якщо в світильнику не одна лампа, а дві чи три, то це необхідно врахувати при підборі ламп.

 

ІІ. Точковий метод. Він використовується для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення горизонтальних та похилих поверхонь у випадках, коли відбитим світлом можна знехтувати. Точковий метод використовує формулу (див. рис.