Основи сексуальної поведінки

До XVIII ст. мастурбацію вважали великим гріхом. У 1741 р. антимастурбаційну хвилю підняв швейцарський лікар С. -А. Тіссо, який, опублікувавши нарис «Онанізм, чи Трактат про хвороби мастурбації», заявив, що мастурбація висушує організм, позбавляє його життєвих рідин, викликає хворобу виснаження за типом туберкульозу. Надлишок статевого збудження при мастурбації призводить до неврозів та порушення нервової системи. «Онанізм... « перевидавали десятки разів та перекладали основними європейськими мовами.

Американський лікар Б. Раш зазначав про те, що мастурбація викликає слабкість зору, епілепсію, втрату пам'яті і туберкульоз. Стверджувалося, що онаніста легко розпізнати за його хворобливою та відразливою зовнішністю. Такі висновки були спричинені спостереженнями за пацієнтами психіатричних лікарень, які часто мастурбували на очах персоналу. Однак нав'язливий онанізм був наслідком психічної та емоційної самотності, душевного стану, неможливості інших способів задоволення.

У середині XIX ст. деякі підприємці почали виробляти і продавати «засоби» від мастурбації (кукурудзяні пластівці, крекери прямокутної форми). Було видано книги-бестселери про страшні недуги, які очікують онаністів. Ознаками мастурбації називали прищі, боязкість, облисіння, кусання нігтів, паління, енурез (нічне нетримання сечі) тощо. Батькам радили бинтувати дітям геніталії, саджати до кліток, зв'язувати їм руки, хлопчикам робити обрізання без знеболювання. Як превентивні (запобіжні) засоби пропонували також інтенсивні вправи, сон на твердому дерев'яному ліжку, дієту (менше м'яса і більше злаків).

Деякі винахідники патентували пристрої для припинення мастурбації (решітчастий футляр, у якому статевий член і мошонка хлопчика утримувались пружинами, що вмикали звуковий сигнал у разі ерекції). Із подібною метою дітей на ніч закутували в холодне вологе простирадло, щоб «остудити» бажання; в дитячі ліжка вмонтовували пристрої, з'єднані з дзвониками в спальні батьків, що сигналізували, якщо в ліжку дитини починались якісь рухи. Лікарі пропонували п'явки на зону геніталій, щоб відсмоктати кров, усунути гіперемію, що викликала сексуальне бажання; припікання тканин геніталій електричним струмом чи розпеченим залізом, щоб вбити нерви, знизити чутливість і хтивість.

На початку XX ст. лікарі почали стверджувати, що мастурбація не може бути причиною хвороб, навіть стали рекомендувати жінкам мастурбувати для зняття істерії, а чоловікам – замість відвідування повій.

За даними А. -Ч. Кінзі, мастурбацією займалися 92% чоловіків, 58% жінок. Вік більшості чоловіків не перевищував 20 років. Серед жінок до 20 років цей показник становив 33%, після 50 років – 58%. За пізнішими даними, в пубертатному віці до онанізму вдавалися 70-90% чоловіків, 30-60% жінок.

Рідше займаються онанізмом представники нижчих соціальних верств, люди з низьким рівнем освіти, віруючі. При мастурбації оргазм виникає значно швидше, ніж при статевих зносинах (швидкість його досягнення однакова в чоловіків і жінок) : приблизно 50% – протягом 1-2 хв., 25% – за 3-4 хв., 25% – за 6-10 хв. До мастурбації вдаються не тільки одинаки, а й одружені особи. Майже 70% сімейних людей, які займаються онанізмом, використовують його для взаємного статевого задоволення.

Багатоманітне явище мастурбації класифікують на такі види:

а) паралельна (мастурбування партнерів у присутності один одного) ;

б) взаємна (партнери пестять статеві органи один одного) ;

в) групова (наприклад, групи хлопців змагаються, в кого швидше настане еякуляція, чи хто далі «вистрелить») ;

г) уретральна (мастурбація шляхом введення предметів у сечовипускний канал) ;

ґ) психологічна (сексуальні фантазії без маніпуляцій із статевими органами) ;

д) мастурбація під час сну;

е) анальна мастурбація (стимуляція за допомогою пальців, предметів чи спеціальних пристроїв анального отвору та прямої кишки) ;

є) оральна (стимуляція статевих органів партнера ротом).

 

За клінічними проявами Г. Васильченко виокремлює:

а) фрустраційну псевдомастурбацію. Суть її у маніпуляції на статевих органах, ефект якої обмежується появою ерекції і не призводить ні до еякуляції, ні до оргазму;

б) допубертатну мастурбацію. її критеріями є ранній початок статевого життя (не менше ніж за рік до пробудження лібідо, найчастіше – до 10 років), наявність у більшості випадків дисоціації (оргазму без еякуляції або еякуляції без оргазму) ;

в) мастурбація періоду юнацької гіперсексуальності. Вона є сурогатним засобом, який дає змогу зняти або пом'якшити прояви фізіологічного дискомфорту, біологічних потреб, які не знаходять адекватного задоволення. Починається вона після пробудження лібідо (не раніше 10 років), найчастіше після перших полюцій. Якщо полюції не відбувалися перед першим мастурбаційним актом, допоміжним діагностичним критерієм є відсутність дисоціації між еякуляцією і оргазмом;

г) замісну (вікарну) мастурбацію. Від попередніх видів вона відрізняється пізнішим початком (зазвичай після 20 років і завжди після початку статевого життя) ;

ґ) персевераторно-обсесивну мастурбацію. Вона характеризується незалежно від її ініціального типу ознаками нав'язливості. Особи, які належать до цієї групи, продовжують мастурбувати навіть після одруження. У найскладніших випадках мастурбацію цього типу практикують за відсутності лібідо, ерекції й оргазму;

д) імітаційну мастурбацію. Вона ніколи не виконується наодинці, за власною ініціативою.

За інтенсивністю Г. Васильченко розрізняє такі види мастурбації:

а) помірну (не частіше 2-3 разів на тиждень) ;

б) умовно-ексцесивну (щоденна, одноразова) ;

в)