Основи сексуальної поведінки

Жіноча мастурбація

Для багатьох жінок мастурбація є одним із способів познайомитися з власними реакціями на сексуальні стимули, навчитися досягати оргазму. Деякі з них застосовують пряму стимуляцію головки клітора, чутливої до тривалого прямого подразнення. Жінки, що стимулюють клітор, обмежуються м'якими погладжуваннями його стрижня. Поширенішим способом мастурбації в жінок є маніпуляції з усією лобковою зоною, що дає змогу не так прямо стимулювати клітор.

Звичним для мастурбації є використання рук, однак багато жінок знаходить інші способи для стимуляції своїх геніталій. Типовий спосіб – тертя малими статевими губами чи іншими частинами вульви об подушку, постіль, круглу дверну ручку чи інші предмети. Під час мастурбації жінки можуть вводити у піхву палець чи інший довгастий предмет, користуватися електровібраторами чи гнучкими пластиковими приладами, що імітують ерегований статевий член. Деякі жінки викликають статеве збудження й оргазм скороченням м'язів тазової зони, стискаючи ноги та напружуючи прес. Інші схрещують ноги, ритмічно стимулюють піхву, напружуючи і розслабляючи стегнові м'язи. Іноді вони пускають потік теплої води по статевих органах, особливо по клітору.

Під час мастурбації можливе стимулювання інших частин тіла. Звичайною є стимуляція грудей, сосків, іноді – погладжування анальної зони. Вибір способу індивідуальний, жоден з них не є універсальним. Важливо дотримуватися при мастурбації чистоти, не вводити в піхву предмети з гострими краями та кінцями або з жорсткою поверхнею, не занести бактерій з анальної зони до генітальної, не спричинити інфекції.

У спокійних умовах жінка під час мастурбації має змогу пізнати себе, свої чутливі точки, навчитися доводити себе до оргазму. Для чоловіків мастурбація має значення як секс-терапія. За методиками В. -Х. Мастерса та В. Джонсон чоловіки вчаться стримувати мимовільне сім'явиверження, контролювати процеси збудження.

5. 3. Сексуальні ексцеси як сексуальний феномен

З огляду на наявність у чоловіків післяоргастичної рефлекторної стадії їхні повторні статеві акти упродовж доби називають сексуальним ексцесом.

Сексуальний ексцес (лат. вихід, відступ) – повторні статеві акти упродовж доби, кожен з яких є завершеним (закінчується еякуляцією).

За даними А. -Ч. Кінзі, здатність до повторних актів з еякуляцією була зафіксована у 20% обстежених 20-річних чоловіків, 56-60-річних – 3%. Більшість чоловіків втрачає здатність до завершених повторних актів у 35-40 років. Чим молодший чоловік, тим вища в нього можливість ексцесивної практики.

Чоловіки вдаються до сексуальних ексцесів з різних причин – прагнення максимально використати ситуацію, оскільки невідомо, коли знову з'явиться нагода зайнятися сексом; чоловіча пихатість; намагання відповісти на жіноче «Я – вся твоя» аналогічним «Я – весь твій».

Наміри чоловіка мати ексцеси є недостатньою умовою для їх реалізації. Вони повинні забезпечуватися його статевою конституцією. В осіб із зниженими функціональними можливостями виникають такі труднощі, як зниження збудження, послаблення ерекції.

Умовно-фізіологічний ритм як сексуальний феномен

Основною тенденцією періоду зрілої сексуальності чоловіка є встановлення такого умовно-фізіологічного ритму, який максимально б наближався до справжньої внутрішньої потреби в сексуальних контактах.

Умовно-фізіологічний ритм (УФР) – максимально наближений до істинної потреби рівень статевої активності, обумовлений конституційними й фізіологічними особливостями людини.

За А. -Ч. Кінзі, особи до 30 років мають в середньому 3, 27 зносин на тиждень, старші 30 років – 2, 34. Деякі чоловіки практикують тільки ексцесивний коїтус, багато років маючи не менше двох зносин за добу: по закінченні першого акту вони відчувають бадьорість, потім виникають сильна ерекція, загострення сексуальних відчуттів. Сексуальне задоволення настає у них не раніше, ніж після двох-трьох зносин.

5. 4. Сексуальна абстиненція як сексуальний феномен

Коли людина, яка досягла фізіологічної зрілості, відмовляється від сексуальної поведінки, йдеться про утримання, або сексуальну абстиненцію.

Сексуальна абстиненція (лат. abstinentia – утримання) – вимушене або свідоме стримування від статевого життя за наявності індивідуальної (конституційної) потреби в ньому.

Початковий період статевого стримування відповідає рефрактерній стадії копулятивного циклу, потім настає період вимушеної сексуальної абстиненції – стримування від статевих зносин з певних причин. Початковий період більшість чоловіків сприймає позитивно – як перепочинок після енергетичної втрати. Негативно сприймається більшістю чоловіків і жінок період вимушеної сексуальної абстиненції, коли задоволенню сексуальної потреби перешкоджають зовнішні обставини. За таких умов виникають невротичні явища (порушення рівноваги основних нервових процесів з появою подразнення та ознак невротизації; інтероцептивне (лат. intervor – внутрішній і receptor – той, що приймає) сприйняття, яке привертає увагу до статевих органів, спричиняє хворобливу фіксацію на них та застійні явища (ураження урогенітального апарату, яке супроводжується невизначеними важкими відчуттями в проекції статевих органів, почуттям дискомфорту).

За клінічними проявами абстиненцію поділяють на парціальну, коли за вимушеного статевого стримування оргазм отримують від сурогатних (мастурбація, петинг) чи мимовільних (сексуальні сновидіння) форм статевої активності; тотальну, за якої оргазм не настає за жодних обставин.

Найвідчутніша вимушена сексуальна абстиненція в період юнацької гіперсексуальності, у молодих чоловіків пубертатного та перехідного періодів. У фазі статевої зрілості це явище більш помірне, а в інволюційному періоді вона переноситься дуже легко.

 

 

1. Сексуальна поведінка спрямована на стимуляцію сексуального збудження або розширення сексуальної активності через зміни сексуальних реакцій та підвищення сексуальної чутливості. Проявами її можуть бути сексуальна активність індивіда чи сприймання сексуальної поведінки, спрямованої на нього іншим індивідом.

2. Сексуальна поведінка розвивається за принципами позитивних або негативних підкріплень, що формують умовно-рефлекторні зв'язки. Вироблення умовних сексуальних рефлексів підкріплюється неповторністю, багатством і різноманітністю почуттів, які виникають в особистості. Вони є стимулом розвитку й основою ускладнення збагачення сексуального життя.

3. Змінюється сексуальна поведінка залежно від її значення, від того, які бажання вона задовольняє і яку мету переслідує. При цьому інтимні стосунки можуть набувати різних проявів і бути релаксацією, прокреацією, рекреацією, пізнанням, комунікацією, сексуальним самоствердженням, засобом досягнення позасексуальної мети, звичкою, компенсацією.

4. Спонукальним компонентом сексуальної поведінки є статевий потяг. Структуру статевого потягу утворюють такі функціональні елементи: енергетичний, селективний та компонент періодичності піднесення та спадання лібідо. Основними стадіями формування статевого потягує понятійна, романтична, еротична, стадії ранньої та зрілої сексуальності. Зосереджений сексуальний потяг називають сексуальним бажанням.

5. Сукупність наявних і резервних функціональних можливостей сексуальної поведінки людини, обумовленої сумарним впливом нервових, ендокринних, психічних імпульсів на статеві центри головного та спинного мозку, статеві органи, називають статевим темпераментом. Проявляється він індивідуально, відповідно до соціальних умов, моральних настанов та особливостей міжособистісних стосунків партнерів.

6. Статеве життя людини – сукупність соматичних, психічних і соціальних процесів, які слугують задоволенню статевого потягу. За А. -Ч. Кінзі, формами статевого життя людини є гетеросексуальний коїтус, гомосексуальний коїтус, полюція, мастурбація, петинг, статеві контакти з тваринами; за Г. Васильченком – екстрагенітальні (платонічне кохання, танці, гейшизм) та генітальні (сурогатні та замісні форми статевого життя, сурогатні форми коїтусу, нормативний гетеросексуальний коїтус, орогенітальні контакти, сексуальні дії з тваринами).

7. Сексуальні фантазії – сексуальні думки, зміст яких є завжди фантастичним або нереальним. Вони виникають у різних ситуаціях і за різних обставин, виконують різні функції: слугують джерелом посилення сексуального збудження та задоволення, допомагають побороти тривогу, стимулюють сексуальну активність, слугують для вираження «заборонених» бажань, можуть звільняти людину від статеворольових стереотипів.

8. Мастурбація є навмисним сексуальним самозадоволенням шляхом механічного подразнення ерогенних зон (зазвичай власних статевих органів) чи шляхом психологічного збудження. Сексуальне збудження та задоволення при мастурбації викликається без участі статевого партнера, хоч може практикуватися і взаємна мастурбація. Особливого значення мастурбація набуває на фалічній стадії розвитку дитини. За клінічними проявами виокремлюють такі її типи: фру-страційна псевдомастурбація, допубертатна, періоду юнацької гіпер-сексуальності, замісна (вікарна), персевераторно-обсесивна та імітаційна.

9. До феноменів сексуальної поведінки зараховують також сексуальні ексцеси, умовно-фізіологічний ритм та сексуальну абстиненцію. Сексуальні ексцеси – повторні статеві акти протягом доби за обов'язкової умови, що кожен з них має завершений характер, тобто закінчується еякуляцією. Умовно-фізіологічний ритм – рівень статевої активності, максимально наближений до істинної потреби, обумовлений конституційними і фізіологічними особливостями людини. Сексуальна абстиненція – це вимушене або свідоме стримування від статевого життя за наявності індивідуальної потреби в ньому.