Основи землевпорядного проектування

В результаті організації угідь складають план їх трансформації і покращення. В ньому відображають фактичну структуру угідь, всі зміни, намічених при проектуванні. В результаті приводять експлікацію угідь на кінець розрахункового періоду.

Отримана проектна експлікація, як і план трансформації угідь, являється попередньою. Структуру угідь уточнюють в процесі внутрішнього устрою території сільськогосподарських угідь.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

У завершенні проектних дій по організації угідь, виходячи з уточненого їх складу і розміщення, а також планує мого поголів’я тварин в межах виробничих підрозділів, проводять агроекономічні розрахунки по встановленню структури посівних площ, використанню ріллі і кормових угідь:

визначення потреби тварин в грубих кормах, соковитих, зелених і концентрованих кормах з використанням збалансованих норм кормління;

встановлюють вихід грубих і зелених кормів з природних, покрашених та культурних кормових угідь з врахуванням їх перспективної продуктивності;

визначають нестачу у зазначених видах кормів, яка повинна бути поповнена за рахунок посівів кормових культур (в кормових, польових та інших сівозмінах);

з врахуванням плануємої врожайності кормових культур встановлюють їх площі;

виходячи з планів виробництва зерна, картоплі, овочів та іншої товарної продукції, а також продукції для внутрігосподарських цілей, перспективної врожайності, визначають структуру посівних площ продовольчих та технічних культур.

Отриманні данні приймають в якості вихідних для організації системи сівозмін та подальшого устрою території як ріллі, так і кормових угідь.

6.3. Типи і види сівозмін. 

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб. 

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмін розуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на види в залежності від ведучих культур. 

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють  прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими ( овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів’я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

6.4.Проектування системи сівозмін.

Основні типи сівозмін в сільськогосподарських підприємствах – польові та кормові. Система сівозмін всередині сільськогосподарського підприємства можлива в різному сполученні: одна польова та одна кормова; одна польова та дві кормових; дві польових та одна кормова; дві польових; дві кормових. Моделювання вимог проектування сівозмін дозволяє встановити доцільне застосування того чи іншого сполучення.

Одну польову сівозміну вводять при компактному масиві і центральному положенні садиби, коли відстань від ріллі складає до 3-х км, а структура використання ріллі не викликає необхідності у виділенні кормових культур в самостійну сівозміну (малюнок 3.3.а.).

 

Малюнок 3.3. Можливі сполучення сівозмін в сільськогосподарському підприємстві

 

 

Одну польову та одну кормову сівозміни необхідні, коли садиба коли садиба знаходиться на краю сільськогосподарського підприємства, а структура використання ріллі дозволяє  виділити кормові культури в окрему спеціалізовану сівозміну з послідуючим закріпленням його за механізованою ланкою по виробництву кормів (малюнок 3.3.б.). при такій системі сівозмін забезпечується максимальне приближення посівів вантажомістких та малотранспотувальних кормових культур до міст їх споживання – тваринницьким комплексам та фермам.

Одну польову та дві кормових сівозміни проектують при наявності віддалених пасовищ та організації на них табірного утримання худоби, коли необхідно поповнити дефіцит зелених кормів за рахунок при табірного сінокосо-пасовищної сівозміни. Кормову (прифермську) сівозміну в такому випадку поблизу садиби. Решту ріллі включають в польову сівозміну (малюнок 3.3.в.).

Дві польових та одну кормову сівозміни проектують коли ґрунти різко відрізняються по якості або по ступені еродованості, а в склад посівних площ входять культури з підвищеними вимогами до ґрунтів. при цьому можливо проектування для вказаних вище цілей самостійної кормової сівозміни і двох польових, які відрізняються набором культур (малюнок 3.3.г.).